УПРОВАДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЙ ШТУЧНОГО ІНТЕЛЕКТУ У ВИЩУ ОСВІТУ: ВІД МІЖНАРОДНИХ НОРМАТИВНИХ СТАНДАРТІВ ДО ІНСТИТУЦІЙНИХ ПРАКТИК

Анотація

У статті здійснено комплексний аналіз інтеграції технологій штучного інтелекту в систему вищої освіти крізь призму міжнародних нормативних стандартів та інституційних практик українських закладів вищої освіти. Актуальність дослідження зумовлена стрімкою цифровою трансформацією освітнього середовища та зростанням ролі ШІ як інструменту персоналізації навчання, оптимізації освітніх процесів і розвитку науково-дослідної діяльності. Водночас поширення генеративних технологій актуалізує низку викликів, пов’язаних із забезпеченням академічної доброчесності, верифікації достовірності отриманих результатів, формування критичного мислення здобувачів, а також мінімізація ризиків алгоритмічної упередженості та запобігання зниженню ролі самостійної інтелектуальної діяльності. У дослідженні охарактеризовано ключові міжнародні документи, що регламентують упровадження ШІ в освіті, зокрема рекомендації UNESCO, підходи European Commission та сучасні європейські регуляторні ініціативи. Доведено, що провідними принципами є людиноцентричність, прозорість, підзвітність, недискримінація та забезпечення рівного доступу до технологій. Узагальнено інституційний досвід українських університетів, зокрема Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка та Карпатського національного університету імені Василя Стефаника щодо впровадження внутрішніх політик відповідального використання ШІ, оновлення освітніх програм та розвиток міжнародного партнерства. Зроблено висновок, що інтеграція штучного інтелекту у вищу освіту має комплексний характер і потребує поєднання нормативного регулювання, методичного супроводу та розвитку цифрових компетентностей усіх учасників освітнього процесу. Ефективність цього процесу залежить від формування чітких інституційних політик, що регламентують використання ШІ з урахуванням принципів академічної доброчесності, прозорості та відповідальності. Окреслено необхідність забезпечення балансу між інноваційністю освітніх практик і збереженням провідної ролі людини в ухваленні рішень, що відповідає людиноцентричному підходу до впровадження цифрових технологій у сфері освіти.