СЕМАНТИКА І ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕТИКЕТНИХ ФОРМУЛ В ЕПІСТОЛЯРІЇ ПИСЬМЕННИКІВ «РОЗСТРІЛЯНОГО ВІДРОДЖЕННЯ»

Анотація

У статті здійснено комплексний лінгвостилістичний аналіз семантики та функціонування етикетних формул в епістолярній спадщині представників «розстріляного відродження». Актуальність дослідження зумовлена необхідністю реконструкції мовної поведінки українських інтелектуалів 1920–1930-х років – періоду, коли приватне листування залишалося одним із небагатьох просторів для збереження національної ідентичності та внутрішньої свободи в умовах посилення тоталітарного тиску. Метою праці є виявлення специфіки використання традиційних та індивідуально-авторських етикетних конструкцій (звертань, вітань, прощань, підписів) у листах М. Куліша, М. Хвильового, О. Довженка, В. Свідзінського та інших митців. У роботі застосовано методи контекстуально-інтерпретаційного та функціонально-семантичного аналізу, що дозволило розглядати епістолярій як унікальний его-документ, в якому фіксується жива, нецезурована мовна стихія. З’ясовано, що система етикетних формул у досліджуваних текстах виходить за межі суто фатичної функції (встановлення контакту). Доведено, що вона виступає потужним засобом самопрезентації автора, маркером інтимізації спілкування та інструментом психологічного захисту. Проаналізовано механізми трансформації узусних етикетних моделей в ідіостильові новотвори. Встановлено, що для епістолярію «розстріляного відродження» характерна висока варіативність звертань і підписів, які часто набувають форми іронічної гри, літературної містифікації або ліричної сповіді. Такі мовні жести слугували способом збереження власної гідності та ментальної дистанції від офіційного радянського дискурсу. У висновках наголошено, що етикетні формули в листах письменників цього періоду є важливим джерелом для відтворення мовної картини світу української еліти. Вони засвідчують високу культуру спілкування, що базується на глибинних національних традиціях, інтелектуалізмі та емоційній щирості. Дослідження підтверджує, що епістолярна спадщина є самодостатнім художньо-естетичним феноменом, який потребує подальшого вивчення в контексті історії української літературної мови.