КОМУНІКАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ СВОБОДИ ТА СПРАВЕДЛИВОСТІ: ВІД ГУМАНІЗМУ ДО ПОСТГУМАНІЗМУ

Анотація

У статті розглядаються комунікаційні стратегії, через які конструюються та реалізуються поняття свободи та справедливості в перехідний період від гуманістичної до постгуманістичної парадигми. Комунікація виступає не нейтральним каналом передачі смислів, а активним полем нормативного конструювання: архітектури комунікаційних систем, алгоритмічні правила та платформенні практики формують умови видимості, легітимації та оскарження, в яких свобода та справедливість набувають конкретного змісту. У гуманістичному дискурсі свобода традиційно розумілася як автономія раціонального суб’єкта, а справедливість – як результат процедурної рівності в діалозі рівних учасників; комунікація в цьому контексті функціонувала як простір аргументації та взаємного визнання. Сучасна цифрова трансформація руйнує ці передумови: масові платформи, персоналізація контенту та автоматизовані модераційні практики роблять видимість та доступ до аудиторії ключовими ресурсами свободи, а справедливість – питанням прозорості та підзвітності технічних та інституційних механізмів. Постгуманістична перспектива зміщує акцент з індивідуальної суб’єктності на розподілену, гібридну суб’єктність, в якій людські та нелюдські агенти (алгоритми, боти, інтерфейси) спільно формують комунікативні практики. У таких умовах свобода визначається не тільки правом висловлюватися, але й алгоритмічною видимістю, швидкістю поширення та стійкістю присутності в інформаційному полі; справедливість вимагає процедур, що гарантують рівний доступ до каналів поширення, право на пояснення алгоритмічних рішень та механізми колективного перегляду правил. У висновку підкреслюється, що реконструкція свободи та справедливості в постгуманістичну епоху можлива лише за визнання комунікації як активного конструктора соціального та нормативного порядку та за розробки політик, які забезпечують підзвітність, інклюзивність та колективну участь у формуванні правил мережевої взаємодії.