АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ГУМАНІТАРНІ НАУКИ»

ДО ПИТАННЯ ВПРОВАДЖЕННЯ НОВОЇ РЕДАКЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОПИСУ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА ПРАКТИЧНИЙ АСПЕКТИ

А. А. ВІЦЮК — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

Український правопис як сукупність загальновизнаних і загальнообов'язкових правил встановлює способи передачі мови на письмі. Він склався історично, відбиваючи давні традиції або нові тенденції в передачі звуків, слів і форм, що виявляються в писемній мові на різних етапах її розвитку.
У статті проаналізовано історію створення українського правопису, найважливіші зміни, які відбулися від українсько-слов'янського періоду до наших днів. Охарактеризовано внесок видатних українських мовознавців, педагогів та дослідників, які тривалий час працювали над удосконаленням української орфографії та пунктуації.
У більш як тисячолітній історії правопису виділяють чотири періоди. Перший період (XI–XVI ст.) пов'язаний з пристосованою до особливостей староукраїнської мови орографічною традицією відомих просвітників та проповідників християнства Кирила й Мефодія. Другий період (XVI–XVII ст.) відбиває вплив на староукраїнське (здебільшого церковне) письмо південнослов'янської орфографії. Третій період (XVII – початок XIX ст.) започатковано виданою 1619 р. «Граматикою» українського мовознавця, письменника, церковного діяча й просвітника Мелетія Смотрицького. Четвертий період починається з першої чверті XIX ст., коли відбувалося формування нової української літературної мови на народній основі. Саме в той час починається та розвивається формування сучасного українського правопису. Від часу написання «Енеїди» І. Котляревського у 1798 р. до 1905 р. було запропоновано до 50-ти різних орфографічних систем.
Також у статті окреслено основні правила, які подані в новій редакції правопису сучасної української літературної мови. З-поміж них варто виокремити такі, як уживання і, и на початку слова, букви ґ, апосторфа, м’якого знака, буквосполучень йо, ьо, написання складних слів разом і з дефісом, а також слів іншомовного походження, написання неподвоєних й подвоєних букв на позначення приголосних тощо. Крім того, запропоновано систему вправ і завдань, які допоможуть швидко та ефективно засвоїти основні зміни, які має український правопис.
Сучасна українська орфографія визначається редакцією 2019 року, яка має значну кількість мовних норм, притаманних українським традиціям. Оновлення мови – це живий і невпинний процес. Вона постійно розвивається, відображаючи зміни в мові та її взаємодію зі світовими мовами.

МУЗИКА І МАЛЯРСТВО В ХУДОЖНЬО-ФІЛОСОФСЬКІЙ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

Ю. М. ГРИГОРЧУК — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу інтерпретації малярства й музики в текстах Г. Сковороди. Встановлено, що основою трактування цих топосів є біографічний контекст та біблійна символіка. Проаналізовано твори й епістолярій письменника, які увиразнюють ставлення автора до музики і малярства.
Висвітлено, що рецепція музичної тематики незмінно притаманна поезіям і філософським трактатам Г. Сковороди. Це відображає наявна в творах музична лексика, а також вставні «музичні» елементи (пісні, хорові партії). Наголошено, що улюбленим інструментом філософа була флейта, однак у текстах численно представлені й інші музичні інструменти. Простежено, що особливістю їхньої інтерпретації є барокова символіка, алегоричність, біблійний контекст. Проаналізовано, що орган символізує Святе Письмо, труба – пророчу мову, сопілка й флейта – пасторальну ідилію, інструмент – людину, пісня – людське життя.
Встановлено, що символічна інтерпретація притаманна й образам зі сфери малярства: картина уособлює Біблію, рисунок – невидиму, а фарба – видиму натуру. Інші малярські топоси (пензель, піктура, пропорція) теж мають символічний контекст. Вони, як і музичні образи, постають засобами увиразнення філософських ідей, зокрема ідеї видимої й невидимої природи, спорідненої праці. Простежено й графічні елементи (емблеми) в структурі трактату «Алфавіт». Вони засвідчують певний малярський хист автора, а водночас – візуальну рецепцію ним алегорично-символічних понять.
Доведено, що живопис і музика висвітлені в Г. Сковороди не рівноцінно: якщо музика є для письменника спорідненим заняттям, відпочинком, то малярство, навпаки, – копіткою щоденною працею.

УКРАЇНСЬКА ФАНТАСТИЧНА ПАРАДИГМА: ТРАНСФОРМАЦІЯ СВІТОГЛЯДНИХ КОДІВ ТА СТРАТЕГІЇ ПОДОЛАННЯ ПОСТКОЛОНІАЛЬНИХ ДЕФОРМАЦІЙ КНИЖКОВОГО РИНКУ

Н. В. ДЕВ’ЯТКО — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено еволюцію сучасної української фантастичної парадигми як вагомого складника національного соціокультурного дискурсу періоду 2000–2025 років. Автор обґрунтовує тезу, що саме міфологічна світоглядна основа фантастичного твору є визначальним чинником його національної приналежності. У роботі розмежовано «технологічний імперський міф», що працює в межах імперської парадигми (часто у постмодерному чи комічному форматах), та «природний національний міф», який стає фундаментом для формування антиімперської ідентичності. Шляхом комплексного аналізу українського книжкового ринку виявлено системні закономірності постколоніальної маргіналізації та видавничої дискримінації. Статистичні дані щодо діяльності майже 200 видавництв свідчать, що лише 14% із них виявляють сталий інтерес до розвитку оригінальної української фантастики, тоді як значна частина ринку до 2022 року залишалася залежною від російських перекладів та світоглядних кодів. У статті проаналізовано творчий шлях понад 600 авторів, розподілених за хронологічними хвилями: до 2004 р., 2005–2009 рр., 2010–2013 рр. та період після 2014 року. Особливу увагу приділено трансформації авторських стратегій під впливом доленосних історичних подій: Помаранчевої революції, Революції Гідності та повномасштабного вторгнення РФ 2022 року. Результати дослідження вказують на рішучий зсув від постмодерної стилістичної мімікрії до національної світоглядної матриці, що характеризується психологічною складністю, етичною глибиною та актуалізацією міфопоетичних структур. Зроблено висновок, що сучасна українська фантастика постає потужним інструментом культурної деколонізації, здатним долати ідеологічну детермінованість і вибудовувати унікальний літературний простір, що ретранслює стійкість та ідентичність українського народу.

ХУДОЖНІ ОСОБЛИВОСТІ ОПОВІДАННЯ ВАСИЛЯ ЗАХАРЧЕНКА «ПО ОБИДВА КРАЇ РЯДУ»

Л. І. КАВУН — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено поглиблений мікроаналіз оповідання Василя Захарченка «По обидва краї ряду», схарактеризовано ідейно-естетичні особливості поетики твору. Зʼясовано, що художню спадщину цього письменника, сповнену високого естетичного потенціалу, по-різному оцінювали літературознавці, однак переважна більшість їх дедалі упевненіше схиляється до думки, що це явище унікальне й особливе.
Мета статті – проаналізувати художні особливості оповідання Василя Захарченка «По обидва краї ряду», дослідити екзистенційну проблематику, яка становить філософсько-світоглядну і художньо-естетичну домінанту аналізованого твору. Відстежено особливості реалізації ключових для екзистенційного мислення мотивів життєвого вибору, а також зʼясовано художні функції екзистенціалів смерті, тривоги, страждання, вірності, туги, смерті, болю, сподівань тощо. Письменник творить модель світу, де людина є центром буття; особистість – єдина достовірна реальність, основа і осмислення буття.
Проаналізовано форми, прийоми та засоби втілення психологізму в художньому творі: прийом занурення у свідомість персонажів через внутрішні монологи, діалоги, художню деталь тощо. Зʼясовано сюжетно-композиційні особливості оповідання. Зазначено, що прозаїк культивує текст у тексті, оцінки, заперечення, схвалення, настрої та емоції, передані не лише через слово, а й через інтонування, інтертекст, контекст, підтекст, витворює спільний досвід, який грунтується на полілозі і надає нового змісту метаспілкуванню в художньому дискурсі. Автор оповідання «По обидва краї ряду» також використовує прийом інтертекстуальності, який зводиться до застосування алюзії з атрибуцією, у тому числі, найпростішого її типу – точкової алюзії. Обгрунтовано приналежність оповідання В. Захарченка до стильової течії неореалізму із вкрапленнями ліризму.

РОЛЬ МОВНИХ НОРМ У РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК ЗДОБУВАЧІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

В. В. САХАЦЬКА — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена аналізу значення мовних норм як чинника формування комунікативної компетентності у здобувачів вищої освіти в сучасному освітньому просторі. Мета дослідження – з’ясувати роль мовних норм у процесі розвитку комунікативних навичок здобувачів вищої освіти в сучасному освітньому середовищі. У ході наукового дослідження використовувалися загальнонаукові методи пізнання: аналіз, синтез, узагальнення, систематизація, спостереження, інтерпретація. У межах дослідження проаналізовано теоретичні основи поняття мовної норми та її реалізації у фаховому мовленні. Здійснено розгляд типів мовних норм, які є найбільш релевантними для академічного середовища: лексичних, граматичних і синтаксичних. Доведено, що поєднання цих компонентів формує нормативні мовні конструкції, які забезпечують логічність, точність та зрозумілість мовлення. Показано, що мовні конструкції виконують функцію організації тексту та підтримання стилістичної цілісності, а їхнє дотримання сприяє розвитку мовленнєвої впевненості. Виокремлено особливості нормативного мовлення у фаховій українській мові, зокрема використання термінологічної лексики, синтаксичної правильності та стилістичної доцільності. Розглянуто сукупність підходів до формування комунікативної компетентності: комунікативний, компетентнісний, культурологічний, конструктивістський і діяльнісний. Встановлено, що вони взаємодіють у навчальному процесі та забезпечують комплексний розвиток умінь студентів у професійному спілкуванні. Описано практичну реалізацію мовних норм через навчальні завдання – усні відповіді, письмові роботи, дискусії, академічні тексти. Акцентовано увагу на ролі точності, логічності, виразності, доречності та правильності мовлення як складових ефективної комунікації. Підкреслено, що застосування мовних норм у мовленні сприяє розвитку риторичних умінь, культури спілкування та формує відповідальне ставлення до мови. Практичне значення дослідження полягає у можливості використання його висновків для вдосконалення навчальних курсів, спрямованих на розвиток комунікативної компетентності здобувачів освіти.

СИМВОЛІКА СТИХІЙ ЯК ЕКЗИСТЕНЦІЙНИХ КАТЕГОРІЙ У ПОЕТИЧНІЙ ЗБІРЦІ КАТЕРИНИ КАЛИТКО «ВІДКРИТИЙ ПЕРЕЛОМ ГОЛОСУ»

Т. М. СТАРОСТЕНКО — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

У дослідженні аналізується образно-символічна репрезентація чотирьох стихій (вогню, води, землі та повітря) як екзистенційних категорій поетичній збірці Катерини Калитко «Відкритий перелом голосу». Мета дослідження полягає в осмисленні механізмів модифікації первинних смислових матриць буття, репрезентованих через образні конструкти стихій, в умовах травмованої реальності. Стихії трактуються як взаємопов’язана система екзистенційних параметрів, співіснуючих та взаємодіючих образів, засобами яких кодується досвід межовості (стани перед ранком і ніччю, життям і смертю, актом творення й актом знищення, минулим та теперішнім, теперішнім та майбутнім, війною й коханням, збереженням пам’яті та її стиранням). Методологічний каркас дослідження вибудовується на поєднанні філософської герменевтики, структурно-семіотичного прочитання та феноменології екзистенційного переживання. Онтологічний вимір апелює до античної традиції осмислення стихій як першооснов буття, від уявлень Платона про геометрично впорядкований та гармонійний космос до аристотелівської моделі просторової ієрархії елементів, їх конкретної локативності, і ніцшеанського бачення світового дисонансу як наслідку. Структурно-семіотичний ракурс спирається на ідеї Ролана Барта та Клода Леві-Строса. Проводяться паралелі із міфологічним світобаченням, язичницькою світобудовою, біблійним кодом, а також давньослов’янським символізмом. Проведений аналіз показує, що у збірці стихії зберігають пам’ять про власну архетипну амбівалентність, однак зазнають викривлення під тиском мілітаризованого хаосу, внаслідок чого деструктивний вимір поступово витісняє відновлювальний. У результаті земля втрачає родючу силу й постає тілесно вразливою матерією, вогонь позбувається очищувального потенціалу, повітря стає середовищем тривоги, заповненим мілітарним мотлохом та забрудненим звуками війни, а вода тяжіє до розчинення та щезання, є інтоксикованою, холодною, здатною поранити. Саме напруження між первісною повнотою стихій і їхнім травматичним деформованим станом формує особливу інтонацію збірки та окреслює глибину її філософського звучання.

ДІАЛЕКТНІ ФОРМИ НАКАЗОВОГО СПОСОБУ В БОЙКІВСЬКИХ ГОВІРКАХ

Н. В. ХІБЕБА — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено комплексний аналіз діалектних форм наказового способу в бойківських говірках. Матеріалом дослідження слугують сучасні польові записи мовлення бойків, фольклорні тексти та лінгвогеографічні джерела, що дають змогу простежити ареальне поширення й варіативність граматичних форм.
З’ясовано, що наказовий спосіб у бойківських говірках представлений синтетичними й аналітичними утвореннями. Констатовано продуктивне використання модифікованої частки н(′)ай (< нехай) у творенні форм 1-ї та 3-ї осіб однини і множини, варіативність закінчень 1-ї особи множини (-мо, -ме, -імо, -іме), твердість кінцевого -т у 2-й особі множини, що є типовою рисою говорів південно-західного наріччя. Зафіксовано редукцію флексії -и у 2-й особі однини та специфічні імперативні форми атематичних дієслів (йіч, йідж, пов’іч). Простежена варіативність засвідчує поєднання архаїчних елементів із новими тенденціями розвитку, спричинені як внутрішньою динамікою діалектної системи, так і впливом літературної мови.
Особливу увагу приділено зіставленню діалектних форм бойківських говірок із літературною нормою, що дозволяє простежити вплив кодифікованої мови на сучасні бойківські говірки. Аналіз варіативності форм наказового способу дає змогу окреслити загальні закономірності морфологічної еволюції діалекту.
Результати дослідження поглиблюють знання про морфологічну структуру бойківських говірок та окреслюють перспективи подальшого вивчення дієслівної парадигми українських діалектів.
Актуальним є лінгвогеографічне дослідження способових форм у бойківському ареалі з урахуванням мікродіалектних особливостей і порівнянням із суміжними говорами.

УКРАЇНСЬКА ХУДОЖНЯ ЛІТЕРАТУРА ВОЄННОГО ЧАСУ: ТЕМАТИЧНО-ЖАНРОВИЙ РЕПЕРТУАР І КРЕАТИВНІ СТРАТЕГІЇ

Н. М. ШУЛЬСЬКА, С. С. ОСТАПЧУК, Н. Ю. РИМАР — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

У статті здійснено аналіз жанрово-стильових особливостей сучасної української літератури воєнного часу, окреслено її провідні тенденції та художні стратегії. Наголошено, що ключова риса новітньої воєнної прози – документальність і щирість викладу. Це зумовлено активною участю в літературному процесі безпосередніх свідків і учасників війни: військовослужбовців, добровольців, медиків, волонтерів, журналістів. Підкреслено, що поєднання особистого досвіду з колективним виміром пам’яті формує нову модель художнього мислення, у якій свідчення стає важливою етичною й естетичною категорією. Проаналізовано жанрове розмаїття сучасної воєнної прози. Поряд із традиційними формами (роман, повість, новела) активно розвиваються щоденникова проза, есеїстика, репортаж, мемуаристика, документально-художні тексти. Визначено специфіку гібридних жанрових моделей, у яких синтезовані елементи художнього наративу, публіцистики та особистого свідчення. Особливу увагу приділено документально-художній прозі як формі, що поєднує репортажність, щоденникову фіксацію подій і літературну інтерпретацію, створюючи ефект безпосередньої присутності та історичної достовірності. Окремий аспект дослідження становить жанрове оновлення сучасної воєнної поезії. Розглянуто трансформацію традиційних ліричних форм і появу нових способів репрезентації травматичного досвіду: верлібру, поезії-щоденника, поезії-листа, поезії-свідчення. Висвітлено роль поетичних антологій воєнного часу як консолідуючого й меморіального феномена, що фіксує емоційний стан епохи та формує колективний портрет покоління. Досліджено розвиток дитячої та підліткової літератури про війну, її терапевтичний потенціал і тематичні домінанти (досвід евакуації, втрати, життя в окупації, адаптації до нових умов). Окреслено креативні стратегії воєнної літератури, зокрема розвиток візуальних і графічних наративів, метафоризацію та інтермедіальність як способи розширення художнього висловлення. Узагальнено, що сучасна українська література воєнного часу постає як багатовекторний культурний феномен, який не лише відображає реалії війни, а й формує простір національної пам’яті та ідентичності.

ЕФЕКТИВНІСТЬ КОНТЕКСТНОГО НАВЧАННЯ У ФОРМУВАННІ ІНШОМОВНОЇ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ НЕМОВНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

О. В. БЕЗПАЛА — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено ефективність контекстного навчання у формуванні іншомовної комунікативної компетентності студентів немовних спеціальностей у закладах вищої освіти. Актуальність дослідження зумовлена зростанням вимог до професійної підготовки фахівців, здатних використовувати англійську мову як інструмент професійної та міжкультурної комунікації в умовах глобалізації та міжнародної мобільності. Обґрунтовано, що традиційні підходи до навчання іноземної мови не забезпечують достатнього рівня сформованості практичних мовленнєвих умінь, необхідних для реальних професійних ситуацій.
Контекстне навчання розглянуто як педагогічний підхід, що інтегрує мовний матеріал із професійним, соціальним та комунікативним контекстами, забезпечуючи активну участь студентів у навчальному процесі. Визначено основні складові іншомовної комунікативної компетентності – лінгвістичну, соціолінгвістичну та прагматичну – та обґрунтовано можливості їх розвитку засобами контекстних завдань, зокрема рольових ігор, кейсів і змодельованих професійних ситуацій.
Емпіричну частину дослідження становить анкетування студентів, спрямоване на виявлення рівня мотивації, комунікативної активності та самооцінки мовленнєвих умінь у процесі застосування контекстного навчання. Результати засвідчили позитивне ставлення студентів до використання контекстних завдань, зростання інтересу до вивчення англійської мови та усвідомлення її практичної цінності для майбутньої професійної діяльності. Водночас виявлено потребу подальшого методичного вдосконалення завдань, спрямованих на розвиток аргументації та вільного продуктивного мовлення.
Зроблено висновок, що контекстне навчання є ефективним засобом формування іншомовної комунікативної компетентності студентів немовних спеціальностей та доцільним для подальшого впровадження в освітній процес.

НАЦІОНАЛЬНА СПЕЦИФІКА ЛІНГВОКУЛЬТУРНИХ КОНЦЕПТІВ

Т. Г. БОНДАР, Н. П. КИСЕЛЮК — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджується національна специфіка лінгвокультурних концептів як складних ментально-мовних утворень, які відображають історичний досвід, культурні цінності, соціальні та світоглядні орієнтації певних мовно-культурних спільнот. Автори аналізують, як представники різних лінгвокультур по-різному концептуалізують одні й ті самі явища, навіть якщо вони позначаються однаковими лексичними одиницями. Особлива увага приділяється універсальним і національно-маркованим концептам, таким як ВОЛЯ, ДОЛЯ, ЛИХО, FREEDOM, LIBERTY, FAMILY, FAITH. Досліджуються відмінності у змістовому наповненні близьких концептів, які визначаються історико-культурними, соціальними та ціннісними факторами, а також унікальні концепти, характерні лише для конкретної мовної спільноти. Показано, що безеквівалентні одиниці й міжмовні лакуни відображають культурні та історико-соціальні відмінності в ментальному образі світу.
На прикладі українських національно-маркованих концептів ВОЛЯ, ДОЛЯ, ЛИХО показано, як культурна традиція, історичні події та національні цінності впливають на формування аксіологічного та образного наповнення концептів. Аналіз англійських концептів FREEDOM, LIBERTY та FAMILY дозволяє простежити вплив історичного, політичного та соціального контекстів на зміст понять і показати, що навіть семантично схожі слова у різних мовах (і навіть варіантах тієї самої мови) функціонують у межах різних культурних систем, набуваючи особливих конотацій та соціальних значень. Дослідження підтверджує, що лінгвокультурні концепти не є універсальними: вони формуються під впливом соціоісторичного досвіду, колективної пам’яті та культурних пріоритетів конкретної спільноти.
Автори підкреслюють важливість вивчення національної специфіки концептів для розуміння міжкультурної комунікації, усвідомлення різниці у сприйнятті реальності різними мовними спільнотами та формування цілісної мовної картини світу.

СЕМАНТИЧНІ СТРАТЕГІЇ ПЕРЕКЛАДУ ЕНДРЮ ЧЕСТЕРМАНА В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА

Д. П. БОРИС — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена проблемі теоретичної та практичної контекстуалізації семантичних стратегій перекладу Е. Честермана в українську транслятологічну традицію. Результати нашого дослідження демонструють, що, незважаючи на деякі термінологічні неточності та окремі незначні ієрархічні невідповідності, розроблена дослідником класифікація загалом органічно вплітається в канву вітчизняної науки і наразі становить найповніший поділ лексико-семантичних прийомів перекладу. В оригінальній класифікації налічувалося десять семантичних стратегій перекладу: синонімія, антонімія, гіпонімія, конверсиви, зміна рівня абстрагування значення, перерозподіл значення, зміна засобів виразності, перифраза, зміна тропів та інші семантичні зміни. Наш критичний аналіз показав, що з метою теоретичного вдосконалення запропонованої класифікації всі лексико-семантичні прийоми перекладу (саме цей термін постає найточнішим вітчизняним відповідником поняття семантичних стратегій перекладу Е. Честермана) рекомендується поділяти на дев’ять типів: синонімічну заміну, антонімічну компенсацію (яка процесуально включає антонімічну заміну та антонімічну нейтралізацію і представлена чотирма моделями одинарної / множинної негативації / денегативації), зміну гіперо-гіпонімічних відношень (що охоплює три моделі – гіперонімізацію, гіпонімізацію та когіпонімізацію), конверсивну заміну, зміну рівня абстрагування значення (до якої належать абстрагування та конкретизація), перерозподіл значення (що включає додавання / вилучення одиниць), зміну засобів виразності, перифразу та зміну тропів. Водночас структурного, таксономічного та дефініційного уточнення потребує поняття перерозподілу значення у зв’язку з можливістю його часткового перетину з іншими лексико-семантичними прийомами.

НЕОЛОГІЗМИ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ: ТЕМАТИЧНІ ГРУПИ ТА СПОСОБИ ТВОРЕННЯ

А. М. ВЕЛИКА — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена комплексному лінгвістичному аналізу неологізмів сучасної англійської мови з огляду на їхню тематичну організацію, словотвірні механізми та соціокультурну зумовленість. Актуальність дослідження визначається інтенсивними трансформаціями початку XXI століття – цифровізацією, глобалізаційними процесами, змінами у сфері комунікації, економіки, екології, медицини та масової культури, що спричиняють активне поповнення англійського лексикону новими одиницями. Попри значну кількість наукових праць, питання систематизації англомовних неологізмів, визначення домінантних тематичних груп і словотвірних моделей, а також простеження їхнього зв’язку із суспільними тенденціями лишається актуальним та потребує подальшого уточнення. Проведений аналіз дозволив виокремити провідні семантичні домени англомовних лексичних інновацій: цифрові технології та штучний інтелект, політичні й соціальні процеси, бізнес і фінанси, екологію та кліматичні зміни, медицину і пандемічний дискурс, стиль життя, культурні практики, психологію та міжособистісні стосунки. Встановлено, що найпродуктивнішими словотвірними моделями залишаються словоскладання, афіксація, словозлиття, абревіація та семантична деривація, які забезпечують економність номінації та впізнаваність понять. Зроблено висновок про тісний взаємозв’язок між соціальними тенденціями та неологізацією: лексичні інновації не лише реагують на суспільні зміни, а й беруть участь у конструюванні нових концептів і дискурсивних практик. Теоретична цінність дослідження полягає у визначенні системних параметрів сучасного неологічного процесу, практична – у можливості застосування результатів у лексикографії, перекладознавстві, викладанні англійської мови та медіалінгвістиці. Перспективи подальших студій убачаємо у корпусному й когнітивно-прагматичному аналізі частотності, функціональності та еволюції неологізмів у різних типах дискурсу.

СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АНГЛОМОВНИХ ТЕКСТІВ, СТВОРЕНИХ ШІ

І. Є. ГРАЧОВА — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджено стилістичні особливості англомовних текстів, створених штучним інтелектом, а також проведено порівняльний аналіз із текстами людського авторства. Основна увага приділена виявленню характерних маркерів, які дозволяють диференціювати машинно-генеровані тексти від текстів, створених людиною, а також визначенню специфіки формальної нейтральності та академічної стандартизованості ШІ-текстів. У результаті дослідження встановлено, що тексти ШІ відзначаються високим рівнем формальності та стилістичної нейтральності, що виявляється у вживанні академічної лексики, повторюваних кліше, пасивних конструкцій і складнопідрядних синтаксичних моделей. Водночас такі тексти характеризуються низькою варіативністю синтаксичних і лексичних засобів, відсутністю авторської позиції та емоційного забарвлення, що робить їх універсальними, граматично коректними та логічно впорядкованими, проте менш інформативними і стилістично бідними порівняно з текстами людини. Лексичний рівень аналізованих текстів демонструє домінування абстрактної та узагальненої академічної лексики, обмежене використання емоційно забарвлених слів, метафор та ідіом. На синтаксичному рівні характерними є довгі складнопідрядні речення, паралельні конструкції та часте застосування пасиву, при цьому відсутні інверсії, вставні ремарки та експресивні елементи, що є типовими для людського письма. Дискурсивний аналіз показав, що ШІ використовує стандартизовані перехідні формули та повторювані синтаксичні моделі, уникаючи суперечливих або суб’єктивних висловлювань. Порівняння з текстами, що створені людиною, виявило, що людина застосовує більш різноманітні лексичні та синтаксичні засоби, авторські оцінки, емоційні інтонації та стилістичні варіації, що забезпечує індивідуальність тексту. Отримані результати свідчать, що стилістичні маркери, рівень нейтральності, формальності та стандартизованості синтаксичних і лексичних конструкцій можуть слугувати надійними критеріями для розпізнавання текстів ШІ, що має практичне значення для академічної та освітньої діяльності та інших професійних сфер. Дослідження відкриває перспективи для подальшого розвитку методик оцінки якості машинно-генерованих текстів, удосконалення систем розпізнавання авторства та вивчення впливу ШІ на сучасну англомовну комунікацію.

РЕЛІГІЙНА КОМУНІКАЦІЯ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ СУЧАСНИХ США: ДИСКУРСИВНІ ПРАКТИКИ ТА ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО

О. В. ДОБРОДУМ — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

Статтю присвячено комплексному аналізу трансформації релігійної комунікації в інформаційному просторі сучасних США та її впливу на дискурсивні практики громадянського суспільства. У центрі уваги – інформаційні стратегії релігійних інститутів як суб'єктів громадянського суспільства, їхня роль у конструюванні публічних наративів та вплив на комунікативні процеси на федеральному, штатному та місцевому рівнях. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю осмислення того, як в умовах інформаційного суспільства та постсекулярного повороту релігійний дискурс адаптується до логіки цифрових медіа, які нові комунікативні стратегії виробляють релігійні актори та як ці процеси відображаються на взаємодії інститутів громадянського суспільства, держави та населення.
Сполучені Штати Америки становлять унікальний кейс для такого аналізу, оскільки, будучи одним із найбільш технологічно розвинених суспільств із високим рівнем проникнення інформаційно-комунікаційних технологій, США одночасно зберігають високий рівень релігійності та публічної ролі релігії, що створює напружене поле для вивчення взаємодії традиційних релігійних наративів, нових медійних форматів та дискурсивних практик громадянського суспільства. На основі контент-аналізу інформаційних ресурсів, дискурс-аналізу публічних виступів релігійних лідерів та даних соціологічних досліджень розглядаються ключові аспекти політизації релігійного дискурсу.
Особлива увага приділяється тому, як релігійні дискурсивні практики в інформаційному просторі стають ресурсом як для консолідації громадянського суспільства, так і для поляризації суспільного діалогу. У висновку формулюються висновки про трансформацію релігійної комунікації як індикатор змін у дискурсивних практиках громадянського суспільства в інформаційну епоху. На основі аналізу американського досвіду пропонуються рекомендації для України в контексті повоєнної реконструкції, децентралізації та європейської інтеграції.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ПЕРЕКЛАДУ ЛЕКСИЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ НАЗВ ТВОРІВ МИСТЕЦТВА СУЧАСНИХ БРИТАНСЬКІХ ХУДОЖНИКІВ

К. В. ІВАНЕНКО — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

Галузь перекладу стикається зі значними труднощами, пов'язаними з термінологією, головним чином через її спеціалізований характер та ключову роль, яку вона відіграє у сприянні точному спілкуванню. Перекладачам доручено виконувати складний процес передачі технічних концепцій між мовами, забезпечуючи при цьому збереження точності та специфічності оригінального тексту. Досягнення цього вимагає не лише високого рівня лінгвістичної майстерності, але й ґрунтовних знань предмета, розуміння відповідних культурних контекстів та усвідомлення умовностей та очікувань цільової аудиторії.
Ці труднощі стають особливо вираженими, коли певні терміни не мають прямих еквівалентів у цільовій мові. У таких випадках перекладачі повинні використовувати інноваційні стратегії, включаючи перефразування, запозичення або створення нових термінів, що вимагає делікатного балансу між креативністю та точністю до вихідного матеріалу. Рішення в цій галузі повинні прийматися розсудливо, щоб зберегти передбачуване значення, мінімізуючи ризик виникнення неоднозначностей. Наприклад, у галузі медицини такі спеціалізовані терміни, як «ефект плацебо» або «антиретровірусна терапія», можуть не мати чітких аналогів у деяких мовах, що спонукає перекладачів або пропонувати пояснювальні описи, або інтегрувати запозичені слова в цільовий текст.
Дослідження зосереджено на визначенні лінгвістичних та культурних складнощів, властивих перекладу лексичних особливостей назв творів мистецтва, створених сучасними британськими художниками. Його основна мета — вивчити, як відмінні лексичні та стилістичні елементи цих назв можуть бути ефективно передані в перекладі, зберігаючи при цьому їхнє оригінальне значення, художню цілісність та культурне значення. Назви творів мистецтва слугують стислим відображенням самого твору, втілюючи задум художника, тематичні нюанси та соціокультурний фон. Ця подвійна роль робить завдання перекладу водночас захопливим і вимогливим, оскільки вимагає поєднання лінгвістичної експертизи, культурної обізнаності та глибокого інтерпретаційного розуміння.
У роботі висвітлено основні етапи наукової думки в галузі перекладу художніх текстів, описано існуючі методи лексичних та граматичних трансформацій з теоретичної точки зору у процесі перекладу назв творів мистецтва та проаналізовано зразки назв творів сучасних британських художників.

ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ ДЕРЖАВИ ЛІНГВІСТИЧНИМИ ЗАСОБАМИ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ

О. М. КОВАЛЕНКО, С. В. РАДЕЦЬКА — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

У статті окреслено теоретико-прикладні аспекти формування іміджу країни лінгвістичними засобами в інформаційному просторі, наголошено на ролі сучасних медіа у конструюванні та трансляції мовних образів.
Констатовано, що імідж держави та розбудова її позитивного образу в міжнародних засобах масової інформації, зокрема англомовних, виступає стратегічним ресурсом, необхідним для її розвитку та захисту інтересів.
Встановлені принципи створення образів, понять «імідж» та «бренд» країни у лінгвістичному контексті, розкрито роль ЗМІ у побудові образу держави та вплив на громадську думку. Виявлено, що ці чинники визначають не лише інформаційний, але й емоційно-психологічний зв’язок з аудиторією, змінюючи її уявлення про країну, оскільки словесний образ є не лише мовним конструктом, а й динамічним каналом комунікації.
У статті обґрунтовані структурні параметри та складові концепцій «образ країни», «бренд країни» та виявлені лінгвістичні засоби формування іміджу України в текстах англомовного медіа дискурсу, виконаний порівняльний аналіз вказаних понять за сутністю, загальною характеристикою та використовуваними інструментами (на прикладі англомовних ЗМІ). Реалізація зазначених механізмів моделювання іміджу та бренду держави розглянута на прикладі створення образу України в сучасному медіа-дискурсі в англомовних ЗМІ. Наголошено на докорінних змінах у висвітленні її образу у світових ЗМІ після 2022 року.
Акцентовано, що задля ефективного формування позитивних образу, іміджу та просування бренду України на міжнародній арені, необхідно проводити постійний моніторинг та аналіз цього процесу у закордонних ЗМІ.

НЕВЕРБАЛЬНЕ ПРЕДСТАВЛЕННЯ КОНЦЕПТУ НЕЗЛАМНІСТЬ В АНГЛОМОВНОМУ ВОЄННО-ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ

Ю. В. ЛІТКОВИЧ, Л. В. КОВАЛЬЧУК — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена дослідженню невербального представлення концепту НЕЗЛАМНІСТЬ в українському воєнно-політичному дискурсі, що сформувався після початку повномасштабної російсько-української війни. Аналіз ґрунтується на міждисциплінарному підході, який поєднує засоби мультимодального критичного дискурс-аналізу, інтерпретацію візуальних наративів та елементи соціосеміотики. Особливу увагу приділено тому, як невербальні компоненти, такі як: зображення, символи, жести, кольорові коди, архітектоніка візуальних повідомлень, формують ідентифікаційні рамки та укорінюють ідею стійкості як базової характеристики колективного українського досвіду.
У статті розглянуто роль стратегічного фреймінгу в медійному середовищі, зокрема в тому, як різні джерела масової інформації конструюють образ незламності через візуальні патерни, символічні опозиції та емоційно марковані репрезентації. Окремо проаналізовано транснаціональний вимір поширення візуальної підтримки України, який демонструє здатність мультимодальних символів долати мовні та культурні межі.
Додатково у статті обґрунтовується роль невербальних засобів як ключових механізмів мобілізації суспільних емоцій та конструювання колективної суб’єктності в умовах воєнної загрози. Особлива увага приділяється тому, як жести, тілесні пози, візуальні метафори та символічні просторові структури інтегруються у воєнно-політичний дискурс і перетворюють абстрактне поняття НЕЗЛАМНІСТЬ на доступний для масової аудиторії, емоційно наповнений і легко впізнаваний образ. Такий підхід дозволяє простежити, яким чином візуальна риторика сприяє формуванню спільної національної пам’яті, посилює почуття солідарності та підтримує психологічну витривалість населення, а також як ці процеси відбуваються у взаємодії з глобальними медіапотоками.

ДОПОВНЕНА РЕАЛЬНІСТЬ ЯК ЗАСІБ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ЗА ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ СТУДЕНТІВ НЕМОВНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ

О. В. МЕЛЬНИЧУК — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

Статтю присвячено аналізу можливостей використання технологій доповненої реальності (Augmented Reality, AR) у процесі навчання іноземної мови за професійним спрямуванням студентів немовних спеціальностей закладів вищої освіти. Актуальність дослідження зумовлена зростаючими вимогами до рівня професійно орієнтованої іншомовної комунікативної компетентності майбутніх фахівців та необхідністю впровадження інноваційних цифрових технологій у навчальний процес. У роботі охарактеризовано сутність доповненої реальності як освітнього інструменту, визначено її дидактичний потенціал у контексті професійно орієнтованого навчання іноземних мов. Проаналізовано основні напрями застосування AR на заняттях з іноземної мови: візуалізація професійної термінології, моделювання комунікативних ситуацій майбутньої професійної діяльності, розвиток навичок усного та писемного мовлення, а також формування мотивації студентів до навчання. Особливу увагу приділено перевагам використання доповненої реальності, зокрема інтерактивності, контекстуальності та можливості інтеграції навчання з реальним професійним середовищем. Водночас окреслено проблеми й обмеження впровадження AR у закладах вищої освіти, пов’язані з технічним забезпеченням, методичною підготовкою викладачів та розробкою якісного навчального контенту. Зроблено висновок, що використання доповненої реальності є перспективним напрямом удосконалення методики навчання іноземної мови за професійним спрямуванням для студентів немовних спеціальностей і потребує подальших теоретичних та емпіричних досліджень.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ В НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ У МАГІСТРАТУРІ

Л. А. ПИЛИПЮК, Т. В. МАКСИМЧУК — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена актуальним питанням викладання англійської мови для наукової комунікації магістрам немовних спеціальностей в умовах глобалізації та зростаючої ролі англійської як lingua franca науки.
Мета статті – проаналізувати основні виклики викладання наукової англійської мови магістрам немовних спеціальностей та окреслити перспективи вдосконалення цього процесу. Автори досліджують основні виклики, з якими стикаються як здобувачі освіти, так і викладачі: різний рівень мовної підготовки здобувачів освіти, обмеження у навчальному часі, низька мотивація, психологічні бар’єри, складність наукового стилю, недостатня інтеграція підходу CLIL. Потреби здобувачів освіти у спеціалізованій лексиці, академічному письмі, усній презентації результатів досліджень, а також важливість використання ІКТ, автентичних матеріалів, міждисциплінарної координації та розвитку самостійної роботи виявлено на основі опитування магістрів та викладачів. Результати опитування виявили, що більшість магістрів мають досвід читання наукових статей англійською мовою, але відчувають труднощі з написанням наукових текстів та усною презентацією.
У статті проаналізовано ефективні методологічні підходи до викладання (ESP, когнітивно-комунікативний, жанровий, соціокультурний, змішане навчання) та окреслено перспективні напрямки вдосконалення освітнього процесу: інтеграція англійської мови в професійну підготовку, розвиток навичок академічного письма, створення мовного середовища, індивідуалізація навчання. Перспективні напрями викладання англійської мови для наукових цілей: використання сучасних ІКТ, підвищення кваліфікації, застосування інтерактивних методів навчання, практична спрямованість навчання та співпраці з міжнародними науковими спільнотами, розвиток самостійної роботи та інтеграція англійської мови у навчальні плани магістерських програм. Автори підкреслюють, що формування іншомовної наукової компетентності є необхідною умовою академічної мобільності, участі в міжнародному науковому обміні та розвитку висококваліфікованих кадрів. Результати дослідження можуть бути використані для модернізації програм підготовки магістрів у закладах вищої освіти.

ВИТОКИ УКРАЇНСЬКОГО ПЕРЕКЛАДУ ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ

І. М. ТУРЧИН, Н. Г. ГОРОДЕЦЬКА, Л. Й. БОНДАРЧУК, Н. Б. ГАВРИШКІВ — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

Запропоноване дослідження зосереджено на соціально-історичних умовах формування українського перекладу іноземної наукової літератури з економіки, його лінгвістичних та позалінгвістичних факторах, цільовій аудиторії такого типу перекладу. Досліджуються витоки наукового перекладу в Україні, а також аналізуються мовні й позамовні фактори, що зумовили його формування та подальший розвиток. Особлива увага приділяється виявленню мовно-стилістичних і функціональних відповідників між історично віддаленими зразками українського наукового перекладу та сучасними перекладацькими практиками.
У статті розглядається особливість функції формування національної свідомості наприкінці 1800-х – на початку 1900-х років. Зачатки наукового українського перекладу були розроблені людьми з глибокими патріотичними почуттями та лінгвістичною підготовкою. Під час формулювання цільових текстів вони повинні були враховувати точність та милозвучність української спеціальної лексики, яка на той час ще не була повністю сформована, та започаткувати перші стилістичні та функціональні традиції українського наукового дискурсу.
У статті аналізуються три перекладні роботи з економіки. Наведено оригінальні тексти разом із їхніми українськими відповідниками та виділено характерні особливості трансформацій перекладу. До них належать текстуальні розширення (іноді додаткові пояснення) або, навпаки, текстуальні скорочення (ігнорування неважливої або застарілої економічної, географічної чи соціальної інформації). Подібні трансформації також простежуються в сучасних прикладах перекладів, де перекладачі – здебільшого професійні економісти – звертаються до своїх студентів та осіб, зацікавлених в економіці.
Встановлено, що переклад наукової економічної літератури – це складний інтелектуальний процес, що передбачає прагматичну адаптацію інформації до цільової аудиторії, забезпечення високого рівня термінологічної точності та послідовності, а також урахування культурного, професійного й дискурсивного контекстів.

ТЕМПОРАЛЬНО-ПРОСТОРОВА КАНВА ТВОРЧОГО ПРОСТОРУ В РОМАНІ ВІРДЖИНІЇ ВУЛФ «ОРЛАНДО»

І. В. ШКОЛА, Б. А. САЛЮК, Г. І. ТАБАКОВА, Г. О. АЛЕКСАНДРОВА — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

У статті досліджується, яким чином роман Вірджинії Вулф «Орландо» репрезентує складну наративну структуру, що порушує традиційні літературні моделі завдяки плинному осмисленню часу, гендеру та реальності. Хоча попередні дослідження здебільшого зосереджувалися на проблематиці гендерної перформативності, андрогінності та ідентичності, у цій роботі запропоновано ширший підхід, спрямований на аналіз створення письменницею своєрідного творчого простору в межах роману. Цей простір виходить за звичні межі, формуючи складну темпорально-просторову модель, що відображає новаторські наративні техніки Вулф.
У романі «Орландо» письменниця маніпулює часовими та просторовими вимірами, дозволяючи протагоністу подолати п’ять століть англійської історії та літератури майже без ознак старіння. Така маніпуляція підважує лінійну послідовність, притаманну біографічному наративу. У дослідженні висувається теза про те, що Вулф постає в ролі деміурга, здійснюючи контроль над цими елементами з метою підкреслення плинності та пластичності буття в художньому світі роману. Подібний підхід не лише критикує жорсткі соціальні норми, а й виконує функцію метакоментаря щодо еволюції англійської літератури.
Широка інтертекстуальність твору, представлена взаємодією з такими літературними постатями Шекспіра, Донна, Поупа і Теннісона, аналізується як форма літературної гри, співвідносна з традицією «Дон Кіхота». Свідоме поєднання факту й вигадки, а також використання вертикальних і горизонтальних просторових метафор, уможливлюють багатовимірне осмислення різних літературних епох та їхнього впливу на становлення Орландо. Така просторова репрезентація, поєднана з інтеграцією зовнішніх ландшафтів і внутрішніх психологічних станів, ще більше розмиває межу між об’єктивною реальністю та суб’єктивним досвідом, ілюструючи вишукане переплетіння персонажа й середовища у поетиці Вулф.
Тож, створений Вулф наратив не лише демонструє її майстерність у володінні літературними прийомами, а й спонукає читача до переосмислення уявлень про час, ідентичність і реальність у контексті історії літератури.

ПСИХОЛІНГВІСТИЧНІ МЕХАНІЗМИ ВЕРБАЛЬНОЇ МАНІПУЛЯЦІЇ В ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ

О. Г. ГУДЗЕНКО, А. І. АЛЕКСАНДРУК — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття присвячена комплексному аналізу психолінгвістичних механізмів реалізації вербальної маніпуляції в сучасному політичному дискурсі. Актуальність дослідження зумовлена інтенсифікацією інформаційних потоків, трансформацією політичної комунікації та посиленням прихованого психологічного впливу на суспільну свідомість у цифровому та медійному середовищах. У роботі розглянуто політичну маніпуляцію як цілеспрямований психолінгвістичний процес, що ґрунтується на взаємодії мовних засобів, активації когнітивних стереотипів та управлінні емоційними реакціями реципієнта.
На основі аналізу сучасних наукових джерел охарактеризовано основні лінгвістичні й психологічні механізми маніпулятивного впливу в політичному дискурсі, зокрема сугестивність, використання прецедентних одиниць, стратегію «позитиву», графогібридизацію та нейролінгвістичне програмування. Доведено, що маніпулятивні стратегії реалізуються через багаторівневу організацію мовленнєвих компонентів, що включає специфічний лексичний вибір, метафоризацію та фреймінг, які в сукупності сприяють конструюванню викривленої політичної реальності.
Особливу увагу приділено ролі емоційного чинника та експлуатації когнітивних упереджень як ключовим умовам ефективності політичної маніпуляції. Обґрунтовано, що вербальна маніпуляція є системним явищем, яке в умовах гібридної війни та цифрової комунікації набуває характеру інформаційно-психологічної зброї. Автором зроблено висновок про необхідність розвитку психолінгвістичної грамотності та формування навичок критичної деконструкції медіаповідомлень як важливих інструментів гарантування інформаційно-психологічної безпеки особистості й суспільства.

ДО ПИТАННЯ СУТНОСТІ ТЕРМІНОСИСТЕМИ КРИЗОВОЇ МЕДИЦИНИ

Ю. І. ДЕМ’ЯНЧУК — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

У науковій студії розглянуто теоретичні засади формування терміносистеми кризової медицини. Головну увагу зосереджено на мовних механізмах кодифікації клінічного знання й управлінських рішень у ситуаціях підвищеного ризику. На матеріалі корпусу міжнародних нормативних документів, доктринальних текстів, глосаріїв і навчально-методичних джерел установлено, що терміносистема кризової медицини постає надгалузевою системою, сформованою унаслідок синергетичної взаємодії трьох структурно самостійних підсистем – термінологій військової медицини, тактичної медицини (TCCC) та медицини катастроф. З’ясовано, що ці підсистеми репрезентують комплементарні локуси медичного забезпечення: госпітальний рівень (військова медицина), догоспітальну допомогу в умовах бойових дій (тактична медицина) та реагування на місці надзвичайної події (медицина катастроф). Методологічну основу дослідження становить поєднання методу термінологічного аналізу та трьох взаємопов’язаних площин інтерпретації: структурної (опис домінантних моделей термінотворення), семантичної (виокремлення провідних тематико-смислових груп) і прагматико-дискурсивної (з’ясування функціонування термінів у нормативно-доктринальних контекстах кризового реагування із залученням інструментарію критичного дискурс-аналізу для виявлення регулятивних стратегій кодифікації). Застосування цього аналітичного підходу засвідчило, що відповідні термінології репрезентують клінічні стани, лікувально-діагностичні процедури, процеси евакуації та її логістики, інфекційний контроль, ресурсно-документаційне забезпечення та протокольно-доктринальні алгоритми дії, забезпечуючи керованість і уніфікацію практик у ситуаціях високого ризику.
Результати аналізу уможливили концептуальне розмежування понять терміносистема і термінологія у досліджуваній сфері: терміносистема кризової медицини виступає макрорівневою, відносно автономною й відкритою системою, а термінологія кризової медицини є її невід’ємною складовою, що забезпечує вербалізацію та нормативну фіксацію клінічного знання, бойового досвіду й управлінських рішень у форматі термінів, протоколів, доктринальних положень та освітніх стандартів.

ПРОБЛЕМИ УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКОЇ МОВНОЇ ІНТЕРФЕРЕНЦІЇ

Т. Є. НЕДАШКІВСЬКА — Wed, 13 May 2026 00:00:00 +0300

Стаття досліджує мовну інтерференцію як явище, що виникає в умовах білінгвізму та означає порушення нормативності через близький контакт двох споріднених мов. Найхарактернішим цей процес є для жителів прикордоння, спільнот, що спілкуються двома мовами та активних учасників міжкультурної комунікації. Мета роботи – різнобічний аналіз українсько-польської мовної інтерференції, щоб виявити її особливості, форми прояву і наслідки для обидвох мов. Продемонстровано кожен із рівнів польсько-української мовної інтерференції та з’ясовано, що найсуттєвішим є лексичне «втручання», а граматичне, синтаксичне і стилістичне хоч і не є такими очевидними, однак «проблем» із ними значно більше, адже вони стосуються глибинних механізмів мовної організації та найбільше впливають на порушення мовних норм. Доведено, що через близький контакт відбувається запозичення або механічне перенесення польських слів в українське мовлення, під впливом польської вимови змінюється українська, переносяться граматичні конструкції з польської мови до нашої, змінюються українські словотвірні моделі, відбувається калькування польських синтаксичних конструкцій, перенесення стилістичних норм тощо.
Аналогічно проаналізовано вплив української мови на польську та встановлено, що він є настільки яскравий, як польсько-український. Визначено, що ця мовна інтерференція найактивніше проявляється під час комунікації, тому найпомітнішим тут теж є лексичний вияв, адже слова легко піддаються зовнішнім впливам. Констатовано, що українські поняття, проникають у польський лексикон через соціально-культурний контекст, а на рівні фонетики визначальним є соціолінгвістичний характер інтерференції, яка польську мову хоч і не змінює, але допомагає сконструювати впізнавані мовні варіанти, за якими легко визначити походження комуніканта. Визначено ряд заходів, що допоможуть уникати більшості негативних наслідків польсько-української мовної інтерференції та якісно зберігати цілісність української мови, яка, своєю чергою, перетворить мовну інтерференцію на інтелектуальний ресурс для гнучкої мультикультурної компетентності.