ТЕМПОРАЛЬНО-ПРОСТОРОВА КАНВА ТВОРЧОГО ПРОСТОРУ В РОМАНІ ВІРДЖИНІЇ ВУЛФ «ОРЛАНДО»

Анотація

У статті досліджується, яким чином роман Вірджинії Вулф «Орландо» репрезентує складну наративну структуру, що порушує традиційні літературні моделі завдяки плинному осмисленню часу, гендеру та реальності. Хоча попередні дослідження здебільшого зосереджувалися на проблематиці гендерної перформативності, андрогінності та ідентичності, у цій роботі запропоновано ширший підхід, спрямований на аналіз створення письменницею своєрідного творчого простору в межах роману. Цей простір виходить за звичні межі, формуючи складну темпорально-просторову модель, що відображає новаторські наративні техніки Вулф.
У романі «Орландо» письменниця маніпулює часовими та просторовими вимірами, дозволяючи протагоністу подолати п’ять століть англійської історії та літератури майже без ознак старіння. Така маніпуляція підважує лінійну послідовність, притаманну біографічному наративу. У дослідженні висувається теза про те, що Вулф постає в ролі деміурга, здійснюючи контроль над цими елементами з метою підкреслення плинності та пластичності буття в художньому світі роману. Подібний підхід не лише критикує жорсткі соціальні норми, а й виконує функцію метакоментаря щодо еволюції англійської літератури.
Широка інтертекстуальність твору, представлена взаємодією з такими літературними постатями Шекспіра, Донна, Поупа і Теннісона, аналізується як форма літературної гри, співвідносна з традицією «Дон Кіхота». Свідоме поєднання факту й вигадки, а також використання вертикальних і горизонтальних просторових метафор, уможливлюють багатовимірне осмислення різних літературних епох та їхнього впливу на становлення Орландо. Така просторова репрезентація, поєднана з інтеграцією зовнішніх ландшафтів і внутрішніх психологічних станів, ще більше розмиває межу між об’єктивною реальністю та суб’єктивним досвідом, ілюструючи вишукане переплетіння персонажа й середовища у поетиці Вулф.
Тож, створений Вулф наратив не лише демонструє її майстерність у володінні літературними прийомами, а й спонукає читача до переосмислення уявлень про час, ідентичність і реальність у контексті історії літератури.