СИМВОЛІКА СТИХІЙ ЯК ЕКЗИСТЕНЦІЙНИХ КАТЕГОРІЙ У ПОЕТИЧНІЙ ЗБІРЦІ КАТЕРИНИ КАЛИТКО «ВІДКРИТИЙ ПЕРЕЛОМ ГОЛОСУ»

Анотація

У дослідженні аналізується образно-символічна репрезентація чотирьох стихій (вогню, води, землі та повітря) як екзистенційних категорій поетичній збірці Катерини Калитко «Відкритий перелом голосу». Мета дослідження полягає в осмисленні механізмів модифікації первинних смислових матриць буття, репрезентованих через образні конструкти стихій, в умовах травмованої реальності. Стихії трактуються як взаємопов’язана система екзистенційних параметрів, співіснуючих та взаємодіючих образів, засобами яких кодується досвід межовості (стани перед ранком і ніччю, життям і смертю, актом творення й актом знищення, минулим та теперішнім, теперішнім та майбутнім, війною й коханням, збереженням пам’яті та її стиранням). Методологічний каркас дослідження вибудовується на поєднанні філософської герменевтики, структурно-семіотичного прочитання та феноменології екзистенційного переживання. Онтологічний вимір апелює до античної традиції осмислення стихій як першооснов буття, від уявлень Платона про геометрично впорядкований та гармонійний космос до аристотелівської моделі просторової ієрархії елементів, їх конкретної локативності, і ніцшеанського бачення світового дисонансу як наслідку. Структурно-семіотичний ракурс спирається на ідеї Ролана Барта та Клода Леві-Строса. Проводяться паралелі із міфологічним світобаченням, язичницькою світобудовою, біблійним кодом, а також давньослов’янським символізмом. Проведений аналіз показує, що у збірці стихії зберігають пам’ять про власну архетипну амбівалентність, однак зазнають викривлення під тиском мілітаризованого хаосу, внаслідок чого деструктивний вимір поступово витісняє відновлювальний. У результаті земля втрачає родючу силу й постає тілесно вразливою матерією, вогонь позбувається очищувального потенціалу, повітря стає середовищем тривоги, заповненим мілітарним мотлохом та забрудненим звуками війни, а вода тяжіє до розчинення та щезання, є інтоксикованою, холодною, здатною поранити. Саме напруження між первісною повнотою стихій і їхнім травматичним деформованим станом формує особливу інтонацію збірки та окреслює глибину її філософського звучання.