АКАДЕМІЧНІ СТУДІЇ. СЕРІЯ «ПЕДАГОГІКА»

ІННОВАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ ІНШОМОВНОЇ ПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ: АНАЛІЗ МОТИВАЦІЙНИХ ЧИННИКІВ ТА ЕФЕКТИВНИХ ПІДХОДІВ

Ю. А. БОНДАРЧУК — Wed, 14 Aug 2024 00:00:00 +0300

Дана стаття досліджує важливість іншомовної підготовки в умовах глобалізації та міжнародної інтеграції. Враховуючи зростаючу потребу у володінні англійською мовою, стаття аналізує мотиваційні чинники, що вплвають на успішне вивчення іноземних мов. Основною метою дослідження є розробка інноваційних стратегій, які враховують мотиваційні потреби студентів різного рівня володіння мовою та сприяють підвищенню їхньої мотивації. Важливість адаптації навчальних програм під індивідуальні потреби студентів підкреслюється для підвищення їхньої ефективності та залученості до навчання. Попередні дослідження вказують на важливість як внутрішньої, так і зовнішньої мотивації, що впливає на навчальний процес. Внутрішня мотивація, пов’язана із задоволенням від процесу навчання, і зовнішня мотивація, яка стосується нагород або уникнення покарань, є суттєвими чинниками успіху. Аналіз рівнів володіння англійською мовою показує необхідність диференційованих підходів до навчання, що враховують індивідуальні потреби студентів. Важливим аспектом є також гендерні відмінності в мотивації, які вимагають розробки інклюзивних стратегій для ефективної іншомовної підготовки. Дослідження підкреслює важливість інтегративної та інструментальної мотивації, яка стимулює студентів до вивчення мови для особистого та професійного зростання. Результати дослідження вказують на необхідність постійного оцінювання мотиваційних потреб студентів і адаптації навчальних стратегій для досягнення високих академічних результатів. Крім того, важливо враховувати культурний контекст, в якому відбувається навчання, оскільки це може вплинути на мотивацію та успіх студентів. Використання сучасних технологій та інтерактивних методів навчання також відіграє важливу роль у підвищенні мотивації студентів до вивчення іноземних мов. Це дослідження надає нові перспективи для вдосконалення методик іншомовної підготовки, роблячи акцент на комплексний підхід, що включає як мотиваційні, так і педагогічні аспекти.

ОСОБЛИВОСТІ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ПРОФЕСІЙНОГО СПРЯМУВАННЯ ДЛЯ СТУДЕНТІВ НЕМОВНИХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ЗВО

Г. А. ГЕРАСИМЧУК, О. М. КОВАЛЬЧУК, О. В. МЕЛЬНИЧУК — Wed, 14 Aug 2024 00:00:00 +0300

Мета статті полягає в дослідженні особливостей викладання іноземної мови професійного спрямування для студен- тів немовних спеціальностей закладів вищої освіти. Визначено, що для покращення якості вітчизняної освіти одним з провідних завдань професійної підготовки студентів є формування конкурентоспроможного фахівця, зокрема, форму- вання його іноземної комунікативної компетентності. Розглянуто питання вивчення навчальної дисципліни «Іноземна мова професійного спрямування». Описано компетенції, які складають основу необхідних компетентностей студентів немовних спеціальностей ЗВО. Визначено завдання для реалізації мети. Зазначено, що ця дисципліна має специфічні риси та характеристики, а саме: лексичну базу, професійну термінологію, ділове листування, комунікативні завдання, тексти для читання та завдань з аудіювання. Доведено, що ефективність навчання іноземної мови професійного спря- мування може бути досягнута при умові включення студентів в процес активної самостійної та творчої навчальної діяльності. Відзначено, що суть професійно орієнтованого вивчення іноземних мов полягає у його інтеграції зі спеці- альними дисциплінами. Проаналізовано такі сучасні прийоми та підходи до навчання, як комунікативно-інтерактив- ний, особистісно орієнтований підходи, популярними складниками яких є метод проєктів та принцип ситуативності. Автори наголошують, що професiйна іншомовна спрямованість зумовлена необхідністю використання майбутніми фахівцями здобутих під час навчання наукових знань у професійній діяльності за допомогою іноземної мови. Напри- кінці статті сформульовано та обґрунтовано висновки й перспективи подальших досліджень.

ФОРМУВАННЯ ДОСЛІДНИЦЬКО-ПОШУКОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХОВИХ МОЛОДШИХ БАКАЛАВРІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ОСНОВ ПРИРОДНИЧИХ НАУК

Г. М. ДАВИДЮК, М. А. ОСИП, М. Ф. БОЙЧУК — Wed, 14 Aug 2024 00:00:00 +0300

У статті розглянуто теоретичні та прикладні аспекти залучення здобувачів фахової передвищої освіти до дослідницько-пошукової діяльності у процесі вивчення природничих дисциплін. Зазначається, що дослідниць- ко-пошукові уміння є необхідною умовою та невід’ємною складовою формування професійної компетентності майбутніх учителів початкової школи. У статті акцентовано увагу на умовах, які необхідні для розвитку дослід- ницьких умінь студентів педагогічного коледжу. Пошуково-дослідницька діяльність студентів спрямована на оволодіння студентами методами наукових досліджень, розвиток їх творчого мислення та індивідуальних здібностей у розв’язанні теоретичних і практич- них завдань; прищеплення студентам навичок самостійності у пошуково-дослідницькій діяльності. Це спонукає викладача орієнтуватись на використання новітніх педагогічних технологій, застосування дослідницьких прийо- мів і пошукових методів у викладанні освітніх компонентів, зокрема природничо-математичного циклу. З’ясовано, що дослідницькі уміння майбутніх учителів визначаються як комплекс професійних якостей, що забезпечують готовність студентів вищих педагогічних закладів освіти виконувати цілеспрямовані пошуково- дослідницькі дії на основі практичних застосувань знань у навчанні майбутніх школярів. Здобувачам педагогіч- ного фаху для ґрунтовного опанування навчальними дисциплінами, набуття навичок практичного застосування знань у майбутній роботі необхідно оволодіти методами наукового пізнання та дослідницько-пошуковими компе- тентностями. Значний дидактичний потенціал для формування основ цих компетентностей важливо реалізовува- ти на заняттях з дисциплін природничо-математичного циклу.

РОЗВИТОК ДУАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ У КРАЇНАХ ЕВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

І. М. ЗАБІЯКА — Wed, 14 Aug 2024 00:00:00 +0300

Стаття присвячена трансформаційним освітнім процесам, що стосуються системи професійної освіти у евро- пейському співтоваристві, які, відповідно, розглядаються як чинник розвитку конкурентоспроможності Европи і як фактор подальшого розвитку наукових і виробничих інновацій. Автором проаналізовано історію становлення та розвитку в окремих европейських країнах дуальної системи професійної освіти. На основі аналізу документів Европейського центру розвитку професійної освіти, найважливіших норматив- них документів, які регулюють систему професійної освіти та навчання в Німеччині, а також наукових праць зару- біжних авторів, присвячених системам професійної освіти в Европі, розкрито особливості дуальної освіти в Евро- пі, показано особливості «класичних» моделей професійної освіти та навчання в Європі: дуальної корпоративної моделі в Німеччині, державно-регульованої моделі у Франції та моделі ліберального ринку у Великій Британії. У представленому науковому доробку здійснено аналіз процесу становлення та розвитку дуальної освіти в Евро- пі, охарактеризовано особливості організації взаємодії з роботодавцями та організації професійного навчання, роз- крито засадничі принципи та особливості впровадження дуальної освіти в контексті національних характеристик. У статті дуальну освіту розкрито в контексті злагодженої взаємодії теорії та практики. Наголошено, що саме «дуальна освіта» уможливлює безпосередній взаємозв’язок освітньої та виробничої складової, спроможна гаран- тувати поєднання педагогічних умов професійного навчання в освітньому та виробничому просторах. Охаракте- ризовано переваги та недоліки дуальної освіти щодо традиційних навчальних систем. Особливу увагу в статті зосереджено історії становлення та розвитку дуальної системи професійної освіти в Німеччині. Вивчення досвіду реалізації дуальної системи професійної освіти в країнах Европейського союзу дало змогу глибше зрозуміти основні чинники успіху німецької моделі дуального навчання.

ФОРМУВАННЯ ІНШОМОВНОЇ ЛЕКСИЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТУДЕНТІВ У КОНТЕКСТІ СОЦІОКУЛЬТУРНОГО ПІДХОДУ

Т. В. МАКСИМЧУК — Wed, 14 Aug 2024 00:00:00 +0300

У статті досліджено розвиток іншомовної лексичної компетенції студентів у рамках соціокультурного підходу. Він розглядає принципи та переваги використання соціокультурного підходу в мовній освіті та його наслідки для вдосконалення мовних навичок студентів. Стаття досліджує значення вивчення іноземної мови в контексті соціокультурних особливостей, роль взаємодії з культурою в процесі засвоєння лексичного матеріалу, а також методи та стратегії, спрямовані на активне використання мови в різних ситуаціях. Аналізуючи різні аспекти вивчення мови, включаючи засвоєння словникового запасу в культурному контексті, активне використання мови в різно- манітних соціокультурних умовах і розуміння культурних нюансів і етикету, стаття пропонує стратегії для покращення якості викладання мови та сприяння володінню мовою студентів у міжнародне середовище. Формування іншомовної лексичної компетентності студентів у контексті соціокультурного підходу – це процес, що враховує не лише мовні аспекти, але й соціокультурний контекст, в якому використовується мова. Соціокультурний підхід до навчання мови передбачає вивчення мови в контексті її використання в конкретній соціокультурній ситуації, враховуючи культурні особливості, традиції, норми поведінки та взаємодії людей. Це підходить особливо добре для формування іншомовної лексичної компетентності студентів, оскільки дозволяє їм не лише опановувати словниковий запас, але і розуміти відтінки значень слів, їхнє вживання та адекватно реагувати в конкретних мовних ситуаціях. Висновки, представлені в цій статті, пропонують ідеї, корисні для викладачів іноземної мови та дослідників, які цікавляться мовною педагогікою та міжкультурною комунікацією.

АКАДЕМІЧНА МОБІЛЬНІСТЬ СТУДЕНТІВ ЯК ВАГОМА СКЛАДОВА ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ ОСВІТИ

А. П. МАРТИНЮК, А. М. ГУБІНА — Wed, 14 Aug 2024 00:00:00 +0300

У статті проаналізовано академічну мобільність студентів; визначені особливості інтернаціоналізації освіти у сучасному науковому дискурсі. Використовуючи методи аналізу, узагальнення та систематизації інформації сто- совно академічної мобільності студентів, розглянуто активність ЗВО щодо студентської та викладацької міжнародної мобільності. Охарактеризовано дефінітивні характеристики поняття «академічна мобільність». Описують- ся пріоритетні аспекти студентської мобільності в процесі інтернаціоналізації освіти. Така мобільність може бути реалізована через участь студентів у програмах студентського обміну, програмах подвійних і спільних дипломів, міжнародних літніх і зимових шкіл, конференціях, тренінгах і програмах індивідуальних грантів. Інші форми міжнародного співробітництва в рамках інтернаціоналізації освіти включають: індивідуальну міжнародну академічну мобільність студентів, аспірантів і викладачів; мобільність закладів освіти – створення спільних навчальних програм; інтеграційну мобільність – упровадження міжнародних вимірів та освітніх стандартів у навчальні програми (з метою інтеграції освіти та створення єдиного освітнього простору), з акцентом на інституційну співп- рацю. Стаття обґрунтовує важливість розбудови міжнародного потенціалу за такими напрямками, як грантова та проектна діяльність, підготовка та подання на конкурси пакетів проектних документів, розбудова партнерських відносин. Обґрунтовані результати дослідження академічної мобільності здобувачів ЛНТУ у 2023 році; міжнародної академічної мобільності НПП ЛНТУ у 2023 році; місце ЛНТУ у міжнародних рейтингах. Наголошено, що інтернаціоналізація вищої освіти безпосередньо пов’язана з глобальними міграційними процесами та насамперед міжнародною академічною мобільністю. Мета академічної мобільності полягає в тому, щоб усі викладачі та співробітники брали участь у навчанні за кордоном та стажуваннях у рамках свого професійного розвитку. Обмін досвідом; знайомство з новим освітнім середовищем; вивчення нової та інноваційної педагогіки, навичок розроблення освітніх програм і цифрових технологій; співпраця зі співробітниками за кордоном для спільного розроблення заходів, спрямованих на досягнення цілей програми; обмін передовим досвідом та зміцнення співробітництва між ЗВО й покращення підготовки студентів до трудової діяльності.

ІНСТРУМЕНТИ ГЕЙМІФІКАЦІЇ ЯК МОТИВАТОР ПРИ НАВЧАННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

С. Б. ШЕЛУДЧЕНКО, А. М. КОРЕНЬ — Wed, 14 Aug 2024 00:00:00 +0300

Існує безліч шляхів, які допомагають підвищити мотивацію на уроках. Серед них можна виокремити бесіду, використання роздаткового матеріалу та створення творчих завдань. Одним із ефективних інструментів, що також сприяє підвищенню мотивації учнів, є гейміфікація. Гра як активна діяльність з визначеними правилами та цілями, де перемога й поразка спонукають учасників до активності та поліпшення навичок, стає все більш поширеною, особливо на ранніх етапах навчання. Саме тому, з розвитком ігор та пошуком ефективних методів і прийомів, народилася концепція гейміфікації. Гейміфікація – це застосування ігрових механік, елементів та динамік у неігрових контекстах, наприклад, у навчальному процесі [DSpace]. Ігрові елементи, такі як рівні, бали, нагороди, лідерські дошки, завдання та зворотний зв’язок, успішно використовуються в навчанні іноземних мов для підвищення мотивації, залучення та заохочення студентів до активної навчальної діяльності. Гейміфікація сприяє створенню захопливого та динамічного освітнього середовища, де учні отримують задоволення від процесу навчання. Окрім того, гейміфікація дозволяє викладачам збирати дані про прогрес учнів, надавати індивідуальні поради, пояснення та рекомендації та обирати рівень складності навчальних матеріалів згідно з індивідуальними потребами, що підвищує ефективність навчання. Це підвищує ефективність навчання та сприяє формуванню стійкої мотивації до вивчення англійської мови. Інструменти гейміфікації є потужним мотиватором при навчанні англійської мови, оскільки вони забезпечують залучення та заохочення студентів, створюють захопливе та динамічне освітнє середовище, дозволяють викладачам краще відстежувати прогрес та адаптувати навчальні матеріали. Подальші дослідження в цій сфері можуть сприяти ще ефективнішому впровадженню гейміфікації в процес вивчення іноземних мов.

ТРІАДА «ІНТЕЛЕКТУАЛІЗАЦІЯ – ВІРТУАЛІЗАЦІЯ – ВЕЛИКІ ДАНІ»: МІЖДИСЦИПЛІНАРНІ АСПЕКТИ ПРИРОДОМОВНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ПЕРСПЕКТИВ ДОКТОРСЬКОЇ ОСВІТИ

М. В. НАДУТЕНКО, М. В. НАДУТЕНКО, О. Л. ФАСТ — Wed, 14 Aug 2024 00:00:00 +0300

У цій статті розглядаються міждисциплінарні питання природномовних досліджень та перспективи докторської освіти в контексті тріади «Інтелектуалізація – Віртуалізація – Великі дані». Останні технологічні досягнення значно сприяли прогресу у сфері обробки природної мови (NLP). Сучасне NLP значною мірою покладається на методи машинного та глибинного навчання, що дозволяє комп’ютерам навчатися на великих наборах даних і виконувати завдання з високою точністю. Основні аспекти, які висвітлені в статті, включають використання нейронних мереж, механізми уваги та трансферного навчання. Обговорюються головні виклики, з якими стикається сучасне NLP, такі як неоднозначність, обмеженість даних, відсутність контексту та етичні проблеми. Важливими напрямками досліджень є мультимодальність, пояснювальні нейронні мережі та розвиток систем NLP для мов з обмеженими ресурсами. Стаття акцентує увагу на технологічному статусі NLP та його значущості в умовах інтелектуалізації, віртуалізації та аналізу великих даних. Визначені можливі напрямки досліджень, такі як покращення інтелектуалізації систем NLP, створення віртуальних середовищ для NLP-додатків та використання аналітики великих даних для підвищення точності та ефективності систем NLP. Крім того, у статті розглядається навчання докторантів в умовах використання NLP та аналізу великих даних, акцентуючи увагу на розробці компетенцій в управлінні дослідницькими даними та методологічному капіталі освітньої науки даних. У підсумках підкреслюється важливість інтеграції етичних аспектів у використання технологій NLP та їх значення для сучасної докторської освіти в Україні.У дослідженні підкреслено критичну необхідність комплексного підходу до аналізу мови, віртуальних середовищ та великих даних для розвитку систем NLP та модернізації докторської освіти.

НАУКОВО-ПЕДАГОГІЧНИЙ ПОРТРЕТ РЕКТОРА: ЦІННІСНІ ВИМІРИ

О. М. СЕМЕНОГ, О. Г. КОЗЛОВА — Wed, 14 Aug 2024 00:00:00 +0300

У статті закцентована увага на спробі «портретувати» окремі аспекти науково-педагогічної та управлінської діяльності очільника Сумського державного педагогічного університету імені А.С.Макаренка Лянного Юрія Олеговича в проблемному полі вищої освіти та у вимірі професійного розвитку і саморозвитку особистості, зокрема, в таких напрямах Я-концепції ректора, як «людина «сродної» праці», «людина інноваційної культури», «людина патріотична». Джерельною базою слугують наукові праці доктора педагогічних наук, професора Юрія Лянного, виступи ректора на вчених радах, нарадах, трудових конференціях, зборах трудового колективу, в мас-медіа про управлінську, науково-педагогічну та громадську активність, публікації про дослідника-менеджера, безпосереднє спілкування з очільником педагогічного університету, досліджені з урахуванням узаємопов’язаних загальнонаукових та конкретно‐наукових методів: термінологічного аналізу, синтезу, систематизації, узагальнення, а також біографічного методу для уточнення фактів життєпису і творчих досягнень у двовекторній спрямованості розвитку педагогічної освіти (кінець ХХ– початок ХХІ ст.). У створенні науково-педагогічного портрета керівника-лідера враховано основні складники концепції педа- гогічної майстерності І. Зязюна: гуманістична спрямованість, професійна компетентність, педагогічні здібності, педагогічна техніка. Напрями Я-концепції «людина «сродної» праці», «людина інноваційної культури», «людина патріотична» схарактеризовано з урахуванням підходів: аксіологічного (для вивчення ціннісної основи, ціннісних орієнтирів особистості керівника закладу) та акмеологічного (для увиразнення шляхів саморозвитку особистості ). Науково-педагогічний портрет Юрія Лянного представлено як синтез портрета дослідника, який понад двад- цять років досліджує особливості підготовки фахівців з фізичної реабілітології, та очільника педагогічного університету. Окреслено чинники формування складників концепту «людина «сродної» праці» Я-концепції ректора: родина з її культом фізичної та розумової праці, порядності, скромності, вимогливості; школа з її авторитетом Учителя і практико орієнтованого знання, соціальне оточення; інститутська освіта – з вихованням спортивної та дослідницької культури; педагогічна й наукова діяльність асистента, аспіранта, доцента, професора; фахово- спортивне оточення; неперервна самоосвіта і саморозвиток. Досліджено чинники формування концепту «людина інноваційної культури» Я-концепції очільника кафедри фізичної реабілітації, декана, директора Навчально-наукового інституту фізичної культури, керівника наукової школи, ректора педагогічного університету. З’ясовано праксеологічні риси наукової школи професора Ю.Лянного з теорії і практики проблем здоров’я, фізичної реабілітації (фізичної терапії) та спеціальної освіти, яка втілює Стратегію розвитку університету (освіта – наука – регіон – соціальна діяльність) в реальні розробки. У роботі зазначається, що концепти «людина «сродної» праці», «людина інноваційної культури» Я-концепції ректора Сумського державного педагогічного університету імені А.С.Макаренка Лянного Юрія Олеговича про- низує концепт «людина патріотична», що втілюється у вшануванні пам’яті Героїв російсько-української війни – вихованців Сумського педагогічного, збереженні освітньо-культурних традицій ректорського корпусу впродовж 1924–2024 рр., повазі до «макаренківської родини», морально-етичній домінанті місії педагогічного закладу вищої освіти – освіта і наука задля соціального та економічного розвитку Сумщини, України та ПЕРЕМОГИ.

РЕГУЛЮВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ: ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ

О. Л. СКУЙБІДА — Wed, 14 Aug 2024 00:00:00 +0300

В роботі розглянуто сучасний стан та перспективи регулювання громадянської науки в Україні. Розглядається поняття «громадянська наука» як широкий майданчик взаємодії науковців і громадськості, що, в цілому, можна охарактеризувати як наукову робота, яка виконується у співпраці професійних вчених та наукових установ з широкими колами населення (непрофесійними / громадянськими вченими). Особлива увага приділяється різноманітним формам громадянської участі в наукових дослідженнях та їх правовому врегулюванню. Шляхом аналізу різних підходів до визначення поняття громадянської науки, стаття пропонує концептуальну рамку для подальшого розвитку і унормування цієї сфери в українському законодавстві. Проаналізовані існуючі нормативні акти, в полі яких функціонує громадянська наука. Запропоновані можливі шляхи удосконалення законодавства для сприяння її розвитку в Україні. Особлива увага приділяється впливовості громадянської науки на освітньо-науковий простір та пропозиціям щодо внесення змін до законодавства для її підтримки та розвитку. Підкреслюється важливість створення правових умов для підтримки волонтерських ініціатив в науковій сфері та їх визнання на рівні державної політики. Аналізуються позитивні та негативні аспекти існуючих підходів до регулювання громадянської науки і надаються рекомендації щодо удосконалення законодавства України з метою підвищення ефективності її функціонування та інтеграції у Європейський дослідницький простір. Обговорюється Національний план щодо відкритої науки та важливість удосконалення його реалізації за європейськими зразками та рекомендаціями Європейської асоціації громадянської науки (ECSA), Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність», Закон України «Про вищу освіту», а також Закон України «Про волонтерську діяльність». Досліджується сучасний контекст розуміння громадянської науки, що залишається предметом академічних дебатів і потребує подальшого дослідження для уточнення та систематизації практик цієї області. Зазначається, що університети мають потенціал для активної ролі в розвитку громадянської науки в Україні, що підкреслює важливість розроблення концепцій та практичних рекомендацій для закладів вищої освіти.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ ВИХОВАТЕЛІВ ДО ОРГАНІЗАЦІЇ ІГРОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ДІТЕЙ

А. О. БУБІН, Є. А. ДУРМАНЕНКО, А. М. ЦИПЛЮК — Wed, 14 Aug 2024 00:00:00 +0300

Формування організаційної компетентності майбутнього вихователя закладу дошкільної освіти як здатності організовувати ігрову (провідну) й інші види дитячої діяльності та підтримувати види діяльності, ініційовані дитиною, є актуальною педагогічною проблемою. У статті професійну підготовку майбутніх вихователів визначено як цілеспрямований системний процес, орієнтований на формування педагогічної компетентності та готовності здобувачів освіти до організації ігрової діяльності дітей у середовищі закладу дошкільної освіти. Метою статті є визначення та аналіз особливостей професійної підготовки здобувачів освіти спеціальності 012 Дошкільна освіта до організації ігрової діяльності дітей раннього та дошкільного віку в комунальному закладі вищої освіти «Луцький педагогічний коледж» Волинської обласної ради. Для досягнення поставленої мети розв’язано наступні завдання: 1) уточнено поняття професійної підготовки здобувачів освіти спеціальності 012 Дошкільна освіта; 2) визначено роль і місце організаційної компетентності в системі професійних компетентностей сучасного вихователя; 3) досліджено специфіку формування готовності майбутніх вихователів до організації ігрової діяльності в КЗВО «Луцький педагогічний коледж» ВОР. У досліджені використані методи: аналізу, синтезу, узагальнення, систематизація. Організацію дозвіллєвої діяльності дітей дошкільного віку визначено як двобічний процес, який передбачає активну самодіяльність дитини під опосередкованим педагогічним впливом на неї вихователя, що власне й забезпечує активність дитини і проявляється у виборі нею видів і форм гри, виконання ролі, дотримання правил гри та ін. Особливостями професійної підготовки здобувачів освіти спеціальності 012 Дошкільна освіта до організації ігрової діяльності є: системність, цілеспрямованість, взаємодоповнюваність у вивченні освітніх компонентів, єдність теорії та практики. Подальшого наукового дослідження потребує обґрунтування організаційно-педагогічних умов формування готовності майбутніх вихователів до реалізації дозвіллєвої діяльності дітей дошкільного віку в умовах сучасного закладу дошкільної освіти.

АНАЛІЗ ПІДХОДІВ УКРАЇНСЬКИХ ТА БАЛТІЙСЬКИХ НАУКОВЦІВ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ ТА ЇХ РОЛІ В РОЗБУДОВІ СУЧАСНОГО ОСВІТНЬОГО ПРОСТОРУ

С. А. ВІРОТЧЕНКО — Wed, 14 Aug 2024 00:00:00 +0300

Стаття розглядає поняття «заклад вищої освіти» в контексті освітнього простору України та країн Балтії шляхом аналізу нормативно-правових документів, довідкової літератури та науково-педагогічних джерел. Українські заклади вищої освіти розглядаються як інституції, що мають правовий статус приватної або державної установи та функціонують на підставі виданої ліцензії на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти. Вони здійснюють наукову, науково-технічну, інноваційну та методичну діяльність, забезпечують організацію освітнього процесу та здобуття особами вищої освіти та післядипломної освіти. Автором статті проаналізовано погляди різних науковців і дослідників на організаційно-економічні засади інноваційного розвитку системи закладів вищої освіти в Україні. Визначено заклад вищої освіти як установу, що надає освітні послуги через бепосереднє спілкування зі здобувачами освіти. Також вказано на роль закладів вищої освіти у розвитку національної економіки, їхню важливість як суб’єктів господарської діяльності та центрів інновацій і наукових досліджень. У Литві, Латвії й Естонії заклади вищої освіти також розглядаються як навчально-наукові заклади, що готують фахівців і проводять наукові дослідження. Подібне уявлення про заклади вищої освіти підтримують як наукові дослідники, так і нормативні документи в цих країнах. Стаття порівнює розуміння та функціонування закладів вищої освіти в Україні та країнах Балтії, вказуючи на спільні риси та відмінності. Вона детально розглядає різні підходи до визначення закладів вищої освіти в цих країнах та їхню роль у суспільстві, економіці та науковій сфері. Виявлено, що всі чотири країни, Україна, Литва, Латвія й Естонія, визначають заклади вищої освіти як важливі елементи національної системи освіти й інновацій. Однак, вони можуть відрізнятися у способах реалізації цієї місії та ступенях участі в економічному та науковому розвитку країни.

СТРАТЕГІЧНЕ ПЛАНУВАННЯ СЛУЖБОВИХ ЗАВДАНЬ ОФІЦЕРАМИ ПІД ЧАС БОЙОВИХ ОПЕРАЦІЙ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Є. В. ДЕНИСЕНКО — Wed, 14 Aug 2024 00:00:00 +0300

Стратегічне планування службових завдань офіцерами під час виконання бойових операцій в умовах воєнного стану є ключовим елементом військового управління, що визначає успіх військових операцій. Дослідження присвячене аналізу принципів та етапів планування службових завдань, з акцентом на використання сучасних методів та алгоритмів, таких як C4ISR (Command, Control, Communications, Computers, Intelligence, Surveillance, and Reconnaissance) з інформаційно-аналітичною підсистемою. Визначено, що оперативна обстановка в умовах воєнного стану характеризується високим рівнем невизначеності, динамічністю та складністю, що вимагає адаптивного та комплексного підходу до планування. Основними факторами, що впливають на процес планування, є оперативна інформація, ресурси, місцевість, діяльність противника, координація дій та правові аспекти. Підкреслено, що психологічні аспекти прийняття рішень в стресових умовах також є важливими, оскільки високий рівень стресу може впливати на здатність офіцерів приймати об’єктивні рішення та зберігати концентрацію. В статті наведено покрокову інструкцію з планування службових завдань, що включає визначення мети та завдань, збірта аналіз інформації, розробку та деталізацію плану, координацію та узгодження дій, підготовку до виконання, реалізацію завдань, оцінку результатів та аналіз, а також звітування та архівацію документації. Зазначено, що особлива увага приділяється впровадженню сучасних технологій, таких як автоматизовані системи управління, алгоритми штучного інтелекту та геоінформаційні системи, для підвищення точності та швидкості планування. На основі проведеного аналізу розроблено пропозиції щодо покращення процесу планування та виконання службових завдань офіцерами, що включають впровадження сучасних технологій, покращення координації та комунікації, підвищення рівня підготовки особового складу, оптимізацію логістики та ресурсного забезпеченя, покращення інформаційної безпеки та постійний аналіз і вдосконалення процесів. Дотримання наведених рекомендацій сприятиме підвищенню ефективності бойових операцій, зниженню ризиків і втрат, а також досягненню стратегічних цілей в умовах воєнного стану.

ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОЇ ГІМНАСТИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Н. М. КОВАЛЬЧУК, В. М. УСАЧОВ — Wed, 14 Aug 2024 00:00:00 +0300

Створення гімнастичної термінології має свою історію. Термінологія – це специфічна мова, без якої немож- ливе спілкування у різних галузях професійної діяльності. Гімнастична термінологія сприяє якісному взаємо- розумінню між учителем та учнем у процесі навчання не лише гімнастичних вправ, а й стройових, загальнорозвивальних, вправ на нестандартному обладнанні, з предметами тощо. Гімнастична термінологія до 1991 року відповідала закономірностям і тенденціям російської мови. З отриманням незалежності України на часі виникла нагальна потреба створення гімнастичної термінології на рідній мові. Викладачі та тренери почали активно над цим працювати. Проте й на сьогодні ця проблема до кінця не вирішена, тому вона залишається пошуковою й акту- альною, що й спонукало авторів проаналізувати стан сучасної гімнастичної термінології та обґрунтувати необхідність зміни термінів окремих вправ. Проаналізувавши наукову, навчально-методичну, методичну літературу, переглянувши значну кількість навчального відеоматеріалу, автори звернули увагу на те, що процес творення сучасної гімнастичної термінології залишився некерованим. Доволі часто спостерігається калькування з російських термінів, спотворення термінів до невпізнання, використання застарілих термінів часів зародження німецької, сокільської систем гімнастики, багатозначності та синонімії. Гімнастичні терміни Західної України певною мірою відрізняються від аналогічних термінів Східного регіону. У статті наведено низку прикладів невірного трактування окремих термінів не лише у методичних виданнях, а й у навчальних програмах із фізичної культури закладів загальної середньої освіти. Автори пропонують також назви вправ, обґрунтовуючи терміни відповідною інформацією з тлумачних словників. У статті піднято проблему невиправданої заміни у фітнесі та аеробіці українських термінів на англійські, що складає враження ігнорування рідної мови. Частково висвітлені проблемні аспекти наявності помилок під час вживання гімнастичної термінології у державних документах, навчальних, навчально-методичних посібниках галузі фізичної культури і спорту створюють нагальну потребу проведення всеукраїнської науково-практичної конференції з метою уніфікації і стандартизації термінів, а також створення відповідного словника.

ПОНЯТТЯ ТЕКСТОЦЕНТРИЧНОГО ПІДХОДУ ДО ВИВЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

М. В. ПОДОЛЯК — Wed, 14 Aug 2024 00:00:00 +0300

Комунікація – це основний метод передачі інформації від однієї людини до іншої. В професійній сфері комуні- кація використовується здебільшого для обміну інформацією між людьми. Текст, як лінгвістична категорія, є при- сутнім в усіх видах мовленнєвої діяльності, а саме на письмі, в усному мовленні, в читанні та розумінні. Текстоцентричний метод вивчення іноземної мови є одним із сучасних підходів, що акцентує увагу на тексті як основній одиниці навчання. Цей метод спрямований на розвиток навичок мовлення, читання, аудіювання та письма через систематичне використання автентичних текстів. Центральною ідеєю текстоцентричного навчання є використання мовних структур у їх природному контексті, що дозволяє студентам ефективно засвоювати іноземну мову та використовувати її у реальних комунікативних ситуаціях. Текст як комунікативний, мовний та мовленнєвий об’єкт є предметом дослідження багатьох науковців, зокрема: М. Бахтін, Ю. Лотман, Т. Надеїна, М. Пентилюк, Л. Мацько, Ф. Бацевич, С. Єрмоленко, О. Біляєв та ін. Мета дослідження – визначити місце текстоцентричного навчання професійної іноземної мови у процесі формування професійної іншомовної комунікативної компетент- ності. Поняття тексту в комунікативній лінгвістиці дуже тісно пов’язане з поняттям дискурсу. Одні вчені вважають тотожними ці поняття, інші ж стверджують, що дискурс – це усне мовлення, а текст відноситься до письмової роботи. В контексті навчання правильної побудови, формування, використання професійних іншомовних текстів важливо розглянути підхід до навчання студентів, який би брав за основу іншомовні тексти. Одним з таких підхо- дів є текстоцентричний підхід до навчання іноземної мови. Варто зазначити, що виходячи з цього підходу навчання іноземної мови, текст, у будь-якій формі, розумітиметься як результат мовленнєвої діяльності. Багато вчених розглядає текстоцентричний підхід як основний спосіб формування іншомовної комунікативної компетентності. Для викладача іноземної мови, при використанні текстоцентричного підходу до навчання, перш за все важливо підібрати відповідний рівень складності тексту. При навчанні професійної іноземної мови – текст, який не лише міститиме необхідну термінологію та граматичні конструкції, а й буде передавати найновішу інформацію з відповідної галузі науки, з метою, щоб студент не лише розвивав іншомовну компетенцію, а й професійну.

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ТА РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ: ОГЛЯД КРАЩОГО ДОСВІДУ УНІВЕРСИТЕТІВ США

К. І. ШИХНЕНКО — Wed, 14 Aug 2024 00:00:00 +0300

Метою дослідження є вивчення найкращих практик, що застосовуються американськими університетами для підвищення ефективності та результативності досліджень, та з’ясування їх адаптаційного потенціалу для закладів вищої освіти України. Обрано методологію систематичного огляду, що включає структурований процес пошуку джерел на основі ключових слів. Для відбору літератури було розроблено критерії. Для синтезу даних були використані якісні методи. Отримані результати висвітлюють ключові фактори, що сприяють ефективності та результативності наукової роботи в університетах США. З’ясовано, що міждисциплінарна колаборація є вирішальним елементом, а діяльність, що сприяє інтеграції знань і взаємодії між різними зацікавленими сторонами, демонструє значний потенціал для адаптації в університетському середовищі. Фінансування досліджень та правові аспекти визначено важливими чинниками впливу на ефективність дослідницької діяльності. Розуміння впливу змін у джерелах фінансування, дотримання федеральних норм та забезпечення прозорості у використанні коштів є вирішальними для посилення результативності наукових досліджень. Стратегії, пов’язані з фінансуванням досліджень і правовими аспектами, продемонстрували помірний потенціал для адаптації. Інструменти управління знаннями та їх використання для створення, візуалізації та пошуку знань визнано корисним для дослідницьких процесів і результатів, оскільки вони допомагають виробленню ефективних стратегій управління знаннями у закладах вищої освіти. Ці практики продемонстрували помірний рівень адаптації в університетський контекст. Співпрацю між університетами, промисловістю та державними установами відзначено критично важливою умовою для стимулювання інновацій та створення знань. Стратегії, що сприяють взаємодії між університетами, промисловістю та урядом, заохочують підприємництво та підтримують інноваційні екосистеми, продемонстрували високий рівень потенціалу для адаптації. Роль адміністраторів наукових досліджень у підтримці дослідників та управлінні дослідницькими проєктами була визнана вирішальною. Проведення професійних тренінгів, підвищення обізнаності та надання можливостей безперервного навчання для адміністраторів наукових досліджень визначено як стратегії з високим потенціалом для адаптації, оскільки вони сприяють ефективності результатів університетських досліджень.