КОМУНІКАТИВНІ ВИКЛИКИ ЦИФРОВОГО СЕРЕДОВИЩА ЯК ЧИННИК ТРАНСФОРМАЦІЇ РЕЛІГІЙНИХ УЯВЛЕНЬ В ЕПОХУ МЕТАМОДЕРНУ

Анотація

У статті проаналізовано комунікативні виклики цифрового середовища як чинник трансформації релігійних уявлень в епоху метамодерну. В умовах стрімкої цифровізації релігійна комунікація зазнає радикальних змін, формуючи нові форми сакрального та ідентичності, а в умовах трансформації сакрального досвіду технорелігієзнавство формується як міждисциплінарний напрям. Цифрові медіа формують нові форми релігійної приналежності: онлайн-спільноти, віртуальні паломництва та цифрові обряди стають частиною повсякденного релігійного життя. Меми, емодзі та візуальна мова відіграють важливу роль у вираженні віри, сприяючи гібридизації релігійної та цифрової ідентичності, де сакральне переплітається з культурними кодами інтернету. В цифрову епоху релігійні уявлення все частіше формуються на перетині алгоритмічної логіки та колективної уяви, де сакральне набуває нових візуальних та наративних форм. Сучасні комунікативні практики все частіше включають ШІ не просто як інструмент, а як активного учасника релігійного дискурсу. Технологія починає функціонувати в якості автономної духовної стратегії: роботи-катехизатори здійснюють практику навчання, алгоритми складають проповіді, а в діалогах один з одним ШІ здатні відтворювати класичні теологічні дискусії, наприклад, про докази буття Бога. Комунікативні практики технорелігієзнавства демонструють, що цифрові технології не лише медіатизують релігійний досвід, а й трансформують його структуру, темпоральність та інституційні форми. Віртуальні літургії, алгоритмічні посередники віри та платформові форми духовної солідарності стають невід’ємною частиною релігійного ландшафту в епоху метамодерну. Комунікативні практики цифрової епохи актуалізують питання про те, як релігійні наративи адаптуються до дискурсу прав людини, особливо в контексті алгоритмічної модерації та платформової цензури.