СЛОВОСПОЛУКИ З КОМПОНЕНТОМ «ВІЙНА» У МАКРОЛІНГВОПОЛІТИЧНІЙ СИНЕРГЕТИЦІ ВОЄННОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Анотація

Статтю присвячено дослідженню словосполук із компонентом «війна» як невід’ємної складової воєнної комунікації – одного з ключових об’єктів макролінгвополітичної синергетики. Аналіз охоплює тексти різного функціонально-стильового маркування трьох історичних періодів: Першої світової, Другої світової і російсько-української війни разом із тим з’ясовує специфіку воєнної комунікації у внутрішньополітичному та зовнішньополітичному вимірах. Студіювання словосполук у текстах офіційно-ділового стилю доби Першої світової війни засвідчило, що воєнну комунікацію вели через службові листи, телеграми, накази, оперативні донесення, зосібна у формі директив і комюніке. У документах переважала військово-політична лексика. У тогочасній публіцистиці виразні редакційні лінії газет визначали внутрішньополітичну воєнну комунікацію – насамперед The Manchester Guardian, що стала медійним посередником між державою та суспільством. Так само як і видання The Washington Post, яке зафіксувало збій у зовнішньополітичній воєнній комунікації: під час битви на Соммі 1916 року. Видання широко використовували метафори війни та військово-політичну термінологію. Виявлено, що у художніх текстах доби Першої світової війни воєнна комунікація постає контрапунктом двох регістрів – смерті головного героя та безособового фронтового звіту, що особливо виразно простежено в романі Е. М. Ремарка “All Quiet on the Western Front” завдяки фразеологізмам. Натомість у романі Ернеста Гемінґвея “A Farewell to Arms” воєнна комунікація артикулює макровзаємодію дипломатії, а ще ідеології й моделює баланс сил у війні, спираючись на воєнно-політичні терміни. Аналіз показав, що воєнну комунікацію в період Другої світової війни вели засобами офіційних документів (директив, меморандумів, комюніке). Окремим форматом були міжсоюзницькі конференції на яких узгоджували плани розгрому спільного ворога. Механізм упроваджували за принципом «централізоване планування – децентралізоване виконання», причому важливу роль відігравали лексеми, марковані війною, воєнно-політичні терміни, метафоричні порівняння. Газетні шпальти Другої світової підсилювали ілокутивний ефект офіційних повідомлень: від репортажів про бомбардування Нагасакі й капітуляцію Японії до публікації антологій листів аматорів. Засобами воєнної комунікації слугували: лексеми, марковані війною до того ж, військово-політична термінологія. Охарактеризовано воєнну комунікацію в художньому дискурсі – від описів бойових дій до проблематики примусової соціалізації в концентраційному таборі. Зокрема, у Прімо Леві “If This Is a Man” внутрішньополітичний вимір воєнної комунікації постає як естетично опосередкована «мікрополітика табору», вербалізована лексемами, що кодують ієрархію примусу. Натомість у трилогії Дж. Р. Р. Толкіна “The Lord of the Rings” зовнішньополітична воєнна комунікація моделює скоординовану взаємодію союзників – коаліції з виразною геополітичною ідентичністю «Заходу», де низка словосполучень виконує функцію військово-політичних маркерів. Проаналізований матеріал засвідчує, що для воєнної комунікації періоду російсько-української війни визначальною є правова рамка: апеляції до Статуту ООН, резолюції, публічні виступи на засіданнях Ради Безпеки, а також процесуальні кроки Міжнародного Суду ООН – усе це формує спільний нормативно-інформаційний простір. У цьому фреймі поширена воєнно-політична термінологія. Наголошено на низці публіцистичних видань, у яких воєнна комунікація слугує «стрес-тестом» політики, що легітимує планування найгірших сценаріїв і водночас зосереджує увагу на внутрішньополітичному вимірі. У цих матеріалах задіяно військово-політичну термінологію, лексеми з воєнно-політичним навантаженням так само як і метафори війни. У художньому вимірі воєнна комунікація, виражена мікроепізодами, у творах Мета Галлахера “Daybreak” та Артура Дражека “Bridge in the Darkness” моделює і міждержавні сигнали, і внутрішньополітичні акценти.