СТРАТЕГІЇ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ФЕМІННОСТІ В ПІСНЯХ ПЕРІОДУ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ: ҐЕНДЕРНІ ДИХОТОМІЇ

Анотація

Мета статті – проаналізувати стратегії репрезентації фемінності в українських піснях періоду російсько-української війни (2014–2025 рр.), з’ясувавши, як у них конструюються сучасні моделі жіночності, яким чином вони співвідносяться з традиційними поглядами на роль і місце жінки під час війни і що вносять нового. Об’єктом аналізу є тексти популярних пісень, що активно функціонують у медійному просторі. Методологія статті ґрунтується на міждисциплінарному поєднанні ґендерних студій, культурної семіотики, дискурс-аналізу, що дає змогу розглядати пісні воєнного часу не лише як художній або комунікативний феномен, а також як складний механізм соціального конструювання ідентичностей. Передусім, у роботі застосовані принципи ґендерної критики, сформовані працях Дж. Батлер, С. де Бовуар, концепція «етики турботи» К. Ґілліґан, Н. Ноддінґс. Цей підхід дозволяє інтерпретувати фемінність як перформативну практику, що репрезентується у вербальних, музичних і візуальних образах пісенного тексту. З’ясовано, що сучасна пісенність відтворює традиційні образи матері, удови, дівчини/жінки, що чекає з війни нареченого/чоловіка, відьми, актуалізуючи при цьому нові моделі жіночого – жінку-борчиню, медикиню, волонтерку, що репрезентують етичну й тілесну суб’єктність жінки у війні. Водночас зберігаються риси есенціалізму: формується прецедент сакралізації жіночої жертви, поєднання краси й жертовності, ототожнення фемінного з етичними категоріями. У результаті дослідження доведено, що моделі фемінності у воєнній пісенності базуються на триєдності жіночих ролей – матері, берегині, коханої. Проте всі вони зазнають трансформації через патерни героїзму, політичного дискурсу та практик резильєнтності; утверджується нова парадигма фемінності, параметри якої уже не редукуються до покори чи страждання, а стають синонімом стійкості, моральної витримки й культурного спротиву. Пісенний дискурс війни не лише відображає, а й активно формує суспільні уявлення про ґендер, стаючи ареною боротьби між традиційними й новітніми моделями жіночності, у яких фемінність постає як символ національної стійкості й одночасно як форма культурного опору.