СВОЄРІДНІСТЬ ДІАЛОГУ З БІБЛІЄЮ В АПОКРИФІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ «ПРОКЛЯТТЯ РАХІЛІ»

Анотація

Розвідка є спробою інтерпретації авторського апокрифу Лесі Українки «Прокляття Рахілі» в біблійному контексті, що дозволило відчитати нові сенси, які відкриваються у кореляції твору з текстом Святого Письма. Зазначено, що у творі Лесі Українки спостерігається зміщення акцентів з однієї з центральних містичних подій Євангелія – боговтілення до природніх переживань матері Марії за свою дитину, прагнення захистити її від переслідувань. Ще однією специфічною рисою апокрифу стає переміщення авторського фокусу уваги зі стосунку Небесний Отець – Син, постульованого в Євангелії, на зв’язок матері й сина. В апокрифі Лесі Українки використовуються такі, підкреслено зневажливі, найменування Ісуса як «син вбогої Марії», «сей, Марії син», що призводить до профанації образу Ісуса. Образ Богоматері у тексті апокрифу також десакралізовано. Авторка окреслює емоційний стан Марії у суто людських, егоїстичних вимірах, підкреслюючи, що її почуття нічим не відрізняються від емоцій інших матерів, які також пишаються своїми дітьми. Підкреслюється, що в інтерпретації Лесі Українки образ Рахілі постає втіленням темного, деструктивного аспекту материнського архетипу, що проявляється у жорстокості, мстивості, агресії. Стверджуючи, що смерть Ісуса даремна, героїня апокрифу демонструє повну нівеляцію основних засад християнства. Праматір Ізраїлю апелює до принципу кровної помсти, згідно якого вбивство вимагає відплати. Прокляття, виголошене в апокрифі Рахіллю, з християнської точки зору постає страшним гріхом, адже це злісне побажання смерті спрямоване проти Божого Сина. Виснувано, що апокрифічна модель у творі «Прокляття Рахілі» базується на онтологічних засадах відмінних від Євангельських. Сюжет твору розвивається в межах Старозавітної етичної парадигми, що передбачає верховенство Закону – зовнішнього імперативного припису, порушення, невиконання якого веде до покарання.