Ключові слова
Як цитувати
Анотація
У центрі уваги запропонованої статті постає проблема вивчення теорії наративу загалом та наративу (оповіді) як художнього тексту зокрема з опертям на класичну, аристотелівську поетику у період постструктуралізму. Представлена розвідка наголошує на важливості звернення до понять наративної теорії (або науки про оповідь): «історії» (фр. histoire) та «дискурсу» (англ. discourse), «дії» (грец. praxis) і «сюжету» (грец. mythos – ‘мімезису, або зображення дії’), їх ролі у переосмисленні наративних категорій. Актуальність запропонованого дослідження полягає у розпрацюванні постструктуралістського спрямування наратологічних досліджень, що виникають у зв’язку з античними уявленнями про літературу, скеровані на залучення когнітивних теорій, однак не заперечують теоретичних підвалин, викладених Аристотелем у «Поетиці». Здійснений розгляд розкриває значущість категорій наративу, як от: «персонаж», «сюжет», «дія», «контекст» у працях С. Четмена, П. Брукса. Згадані категорії проаналізовані як позитивна/негативна дія персонажа у динамічному розгортанні сюжету, що стає можливим завдяки активній співдії читача – його бажанні осягати вигадані події. Так, з одного боку, наративні категорії є традиційними, забезпечуючи нормативну, об’єктивну структуру, а з іншого – тяжіють до суб’єктивності, індивідуального сприйняття та інтерпретації. Сучасні художні тексти модернізму та постмодернізму унеможливлюють чітке розрізнення подій та персонажів наративу шляхом їх віднесення до категорій «хороше ↔ погане» − властивою ознакою є психологізація прози, надання амбівалентних ознак зображуваним подіям, зосередження не на динаміці дії, а на внутрішньому світові персонажів, головних героїв. Відтак постструктуралістський підхід наголошує на ролі читача як активного учасника комунікативного (автор → текст ↔ читач) та когнітивного процесу (наратив ↔ сюжет ↔ інтерпретація сюжету). Постструктуралізм не розвивається як антитеза структуралізмові Ж. Женетта, А.-Ж. Греймаса, Ц. Тодорова: навпаки, універсальну структуру наративу, його категорії розпрацьовують у руслі когнітивізму, зауважуючи низку психічних процесів: сприйняття, розуміння, міркування та усвідомлення. Наратив при цьому є джерелом втілення досвіду автора, авторською художньою «моделлю», що спроєктована як читацьке пізнання.
Посилання
Бехта І. А. Художній текст у сфері новітніх когнітивних студій. Закарпатські філологічні студії: науковий журнал / голов. ред. І. М. Зимомря. Ужгород : Видавничий дім «Гельветика», 2019. Т. 1. Вип. 9. С. 57–62.
Бехта І. А. Оповідний дискурс текстової епохи англійськомовного модернізму. Людина. Комп’ютер. Комунікація : збірник наукових праць. Львів : Львівська політехніка. 2017. C. 140–143.
Бехта І. А., Гук М. О. Поняття наративного аналізу і основні підходи. Молодий вчений. 2020. № 11(87). С. 430–435.
Alber, J. & Olson, G. (2017). How to do things with narrative: Cognitive and diachronic perspectives. Berlin : Walter de Gruyter.
Baetens, J. (2018). Stories and storytelling in the era of graphic narrative. In I. Christie & A. van den Oever (Eds.), Stories (pp. 27–44). Amsterdam: Amsterdam University Press. https://doi.org/10.2307/j.ctv5rf6vf.6
Bal, M. (1997). Narratology: Introduction to the theory of narrative (2nd ed.). Toronto : University of Toronto Press.
Bal, M. (2017). Narratology. Introduction to the theory of narrative (4th ed.). Toronto : University of Toronto Press.
Bordwell, D., Staiger J., & Thompson K. (1985). Classical Hollywood cinema. New York : Columbia University Press.
Brooks, P. (1984). Reading for the plot: Design and intention in narrative. Cambridge, MA : Harvard University Press.
Chatman, S. (1978). Story and discourse: Narrative structure in fiction and film. New York ; London : Cornell University Press.
Culler, J. (1975). Structuralist poetics: Structuralism, linguistics, and the study of literature. Ithaca : Cornell University Press.
Dawson, A. (2021). Narrative. In Studying The Lord of the Rings (pp. 19–43). Liverpool : Liverpool University Press. https://doi.org/10.2307/j.ctv1vtz8mq.6
Genette, G. (1988). Narrative discourse revisited. Ithaca: CUP.
Gerrig, R. J. (2018). Experiencing narrative worlds: On the psychological activities of reading. New York : Routledge.
Hardison, O. B., Jr., & Golden, L. (Eds.). (1968). Aristotle’s Poetics: A Translation and commentary for students of literature. Englewood : Prentice-Hall.
Herman, L. & Vervaeck, B. (2019). Handbook of narrative analysis (2nd ed). Lincoln: University of Nebraska Press.
Hingston, K.-A. (2019). Articulating bodies: The narrative form of disability and illness in Victorian fiction. Liverpool : Liverpool University Press.
Horstmann, J. (2018). Theaternarratologie: Ein erzähltheoretisches Analyse-verfahren für Theaterinszenierungen. Berlin : Walter de Gruyter.
Lanser, S. (1981). The narrative act: Point of view in prose fiction. Princeton : Princeton University Press.
Lauretis, T de. (1984). Alice doesn’t. Bloomington : Indiana Univ. Press.
Leitch, T. (1986). What stories are: Narrative theory and interpretation. University Park : Pennsylvania State University Press.
Luck, C. (2020). Linguistics and literature. Rewriting Language: How Literary Texts Can Promote Inclusive Language Use (pp. 14–52). L. : UCL Press.
Melnychuk O., Bondarchuk N., Bekhta I., Levchenko O., Yesypenko N. & Hrytsiv N. (2022). The quantitative parameters in computer-assisted approach: Author’s lexical choices in the novels by Martin Amis. Proseedings of IEEE 17th International Conference on Computer Science and Information Technologies (CSIT), Lviv, 10–12 November, 89–92.
Pier, J. (Ed.). (2020). Contemporary French and Francophone narratology. Columbus : The Ohio State University Press.
Pratt, M. L. (1977). Toward a speech act theory of literature. Bloomington : Indiana University Press.
Smith, B. H. (1981). Narrative versions, narrative theories. In W. J. T. Mitchell (Ed.), On Narrative (pp. 209–232). Chicago : University of Chicago Press.
Soberon, L. (2021). The ultimate ride: A Comparative narrative analysis of action sequences in 1980s and contemporary Hollywood action cinema. Journal of Film and Video, 73(1), 18–32. https://doi.org/10.5406/jfilmvideo.73.1.0018
Todorov, T. (1969). Structural analysis of narrative. Novel, 3, 70–6.
Warhol, R. R. & Lanser, S. (2015). Queer/feminist narrative theory. Columbus : Ohio State University Press.