УСНЕ МОВЛЕННЯ ЯК ОБ’ЄКТ ЛІНГВОДИДАКТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ЗАСОБАМИ МІЖПРЕДМЕТНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

Анотація

Проблема розвитку мовлення завжди була і є однією з ключових у системі освіти. Підвищення вимог до якості та змісту вищої освіти в Україні зумовлене насамперед її інтеграцією у світовий освітній простір, появою інноваційних засобів масової комунікації, динамічним розвитком суспільних відносин, науки, культури, змінами в економіці. життя [Климова]. Зміна тенденції накопичення знань на компетентнісну зумовлена сучасними суспільними вимогами, оскільки вимагає виховання самостійних, ініціативних та відповідальних членів суспільства, здатних до взаємодії. Компетентнісний підхід є не тільки перспективним, але й концентрує основні зусилля учасників педагогічного процесу на створенні середовища, оптимального для особистісної самореалізації студента. Метою вивчення мови є спілкування. Навички усного спілкування є основоположними для розвитку грамотності та необхідними для мислення і навчання. Це зв'язуюча субстанція, яка об’єднує всі компоненти мови [Нова педагогіка]. За допомогою мовлення студенти не тільки передають інформацію, але й досліджують і розуміють ідеї та концепції; виявляють та вирішують проблеми; систематизують свій досвід і знання; висловлюють та пояснюють свої думки, почуття та погляди. Навички слухання та говоріння є важливими для взаємодії двох людей, у закладах освіти та просто в суспільстві [Коледж Санта-Марія-дель-Каміно]. Особливого значення усне мовлення набуває в цілісному поєднанні з комунікативним підходом, який наближає навчальний процес до реальних умов спілкування. Формування комунікативної компетентності буде більш ефективним при використанні міжпредметних зв’язків. Саме в процесі вивчення української та англійської мов учні мають змогу помітити багато спільного, знайти відповідності з іншими предметами, особливо з літературним читанням, оскільки мова є засобом висловлення думок про об’єктивну дійсність, властивості та закономірності. Реалізація міжпредметних зв’язків сприяє науковій організації навчального процесу та є стимулюючим фактором у вивченні української та англійської мов [Васильєва, 2013 : 16–22]. Практичній реалізації форм мовленнєвої діяльності сприяє своєчасне й достатнє засвоєння основних функцій мови. Щоб мовлення розвивалося гармонійно і повноцінно, необхідно систематично навчати учнів чотирьох видів мовленнєвої діяльності у взаємозв’язку (аудіювання, читання, говоріння, письмо) [Вовкотруб : 41]. Методика навчання будь-якої мови полягає у розвитку навичок і вмінь усного мовлення, поглибленні знань про усне й писемне, діалогічне й монологічне мовлення, про особливості мовлення, зумовлені їх комунікативними завданнями та ситуацією спілкування. Необхідність даного дослідження зумовлена концептуальними положеннями удосконалення змісту та методики вищої освіти, які передбачають лінгвістичну підготовку «набуття студентами достатнього особистого досвіду, культури спілкування та співпраці в різних видах діяльності» [Нова педагогіка]. У науковому середовищі ця теорія еволюціонувала від зосередження виключно на змінах особистості до більш складного розуміння/інтерпретації цього поняття, яке охоплює багатогранний соціальний контекст («грамотне суспільство») [Лук’янчук 2019].